Глава 17. Рожеві кобилиці

Глава 17. Рожеві кобилиці

На початку третього тижня, у вівторок, він показав їй третій світ. Портал у нього виявився у ботанічному саду. Оксана міцно вчепилась за демона, і він переніс їх обох.

Там світило два синіх сонця, дерева і трава були фіолетові, і на фіолетовій траві паслися рожеві кобилиці.

- Володар два тисячоліття поспіль розважався з поганими політиками людського світу, і це приносило йому тільки задоволення. Але останні тридцять років політики такі токсичні, що навіть Асмодей підірвав своє демонське здоров»я. Ми знайшли тебе, взяли кров і проблема вирішилась, - сказав Фатум. Вони гуляли лугом, він тримав Оксану за руку. – Але мине рік, і твоя кров знадобиться володарю знову. Потім це буде частіше і частіше. Після сотого пекельного вогню ти помреш. Випадок тобі не сказав, адже так? Я цього не хочу. Тому я розшукав кобилиць і розведу їх стільки, щоб Асмодею вистачило їх крові до другого пришестя. Як думаєш, ми могли б залишитися тут назавжди? Вести спокійне сільське життя?

Фатум пильно дивився на Оксану. У цю мить вона зрозуміла, що їй абсолютно все одно, де жити, аби поряд з ним.

- А чого хочеш ти? – запитала вона. – Зроби те, що хочеш.

У цю ж мить сині очі перетворилися на дві червоних жарини. Демон махнув рукою і яскраві кольори зникли. Все навкруг стало чорне, як випалене. Фатум більше не обнімав її.

- Оцих слів я і чекав, - холодно процідив він. – Те, що я хочу зробити, тобі не сподобається. Я пообіцяв Петру, що ти страждатимеш. Стільки ж, як він провів непорушний, ні, втричі більше, ти будеш рабинею у цьому холодному випаленому світі. Будеш готувати їжу, топити піч, носити дрова. Тобі буде холодно і голодно. Бувай. Мені й справді ще треба знайти клятих кобилиць. Десь вони є, але не в цьому світі. Це не третій, а навічно загублений світ нещасних. Але Петро добріший до тебе, ніж ти до нього. Він заборонив тебе знерухомлювати або калічити.

- А як я звідси повернуся? – прошепотіла Оксана.

- Та звідки мені знати. Ти знову нікому непотрібна невдаха.