Глава 16. Найкраще місце

Глава 16. Найкраще місце

Всі чоловіки, яких знала Оксана, завжди чогось від неї хотіли. То дітей, то обідів, то прибирання, то гарної роботи, то спокою. Випадок набирав крові для свого володаря. Ще вони хотіли сексу, і то був не завжди приємний бонус. Єдине, чого вони категорично не хотіли і уникали – це ділитися з нею грішми і можливостями. Випадок поділився, але не склалося. Її думки тоді займав Петро, помста йому, почуття до нього. Вир суперечливих почуттів, який затягував.

Зараз це все застигло, зарубцювалося. Фатум не вимагав від неї нічого, лише цілував і питав, чим може її порадувати. А коли дізнавався, легко втілював у життя її задуми. Він любив дорогий одяг і найкращі авто, і на ній не економив. З готелю вони перебралися в квартиру площею 300 квадратів. Фатум придбав її і записав на Оксану.

Він купив їй справжні діаманти. І це було зовсім інакше, ніж вона б придбала їх сама. Вона приміряла кольє, вартістю з офісний центр, і сяяла, тому що Фатум не зводив з неї очей, наче це вона була найбільшою коштовністю.

Оксана їхала в столицю на два дні, а затрималась на два тижні. Вони не розлучались з демоном ні вдень, ні вночі. Він не сміявся з її слів і захоплень, не зривався на ній, не ображав. У них був ванільний секс. Фатум не примушував її робити те, чого їй не хотілося, стежив, щоб вона була задоволена і сам виглядав щасливим.

Таких стосунків у неї ще не було, навіть у найкращі дні з Петром. Секс з Петром завжди захмарювала безнадія – от зараз він підхопиться, побіжить у душ, а потім поїде до іншої жінки, яку вибрав у супутниці життя і буде вдавати ідеального чоловіка і батька: трохи суворого, але мудрого і справедливого.  Здавалось би, вибрав її – так і сиди там, але ні, треба ще й до Оксани!

Фатум ні в який душ не поспішав, не боявся неправильно одягнути або забруднити труси, про інших жінок не говорив і, схоже, не думав про них. Оксана наче потрапила в казку. Їй було байдуже, як довго ця казка триватиме. Вона не питала, як Фатум, відправлений у третій світ за рожевими кобилицями, опинився в її готельному номері, як тільки вона його подумки прикликала.

Коли оголошували тривогу і над Києвом свистіли «Калібри», «Кинджали» та «Іскандери», він ніжно обіймав її: «Ти зі мною. Нічого не бійся і ні про що не переживай». Він сказав, що може відвернути ракету, якщо та загрожуватиме Оксані.

Вона розуміла, що серйозна розмова між ними неминуча. Всі ці як і чому, коли і навіщо. Вирішила, що не почне її першою. Скільки разів у житті вона шукала відповіді на ці кляті питання, і хіба це приводило до хорошого?

І зараз, коли вона у Києві, у квартирі своєї мрії, з цим ніжним енергійним чоловіком, вона не псуватиме свою тимчасову зупинку у найкращому місці.