Глава 15. Поцілунок ворога

Минуло три місяці. Оксана зрідка бачила Петра. Його бізнес розростався. Вибив кілька контрактів на поставки продовольства для армії, а ще ресторани, АЗС. Він ставав своїм у столиці, піднявся на небачену раніше висоту. Поряд з ним були вродливі жінки. Він здавався цілком задоволеним, не дзвонив їй і не приходив.

Оксана сиділа в Чернігові, відкрила скромне бюро перекладів, частину поверху здавала. Іноді думала, чи не зайнятись їй ще чимось, або переїхати … ну, припустимо, на Кариби, до океану, але бажання не було. Не вабив ні океан, ні великі міста.

В її сумочці лежала пачка доларів, не менше 20 тисяч, яка щоразу поповнювалась, якщо вона їх витрачала. Досить було сказати "гроші знаходять мене легко і приємно". Оксана більше не страждала від холоду, побутових проблем, мордувала себе дієтами, ходила на фітнес і слухала вебінари. Вона жила так, як завжди хотіла – комфортно і без напрягу, охайно і акуратно.

Петро був далекий і недосяжний, але вона і не прагнула тих висот, бо не хотіла нового болю. Не склалося, не зрослося, і скластися не могло, то нащо мучитись?

Випадок теж дав їй спокій, їхні стосунки зів'яли, наче помідори з відомої приказки. Вона відчувала до нього величезну вдячність, хоча прокидалася вночі від жаху, згадуючи пекельний вогонь в своїх жилах.

Одного разу Оксані довелося поїхати до столиці, і вона зупинилась у дорогому готелі в центрі Києва. Вранці, втричі намилюючи волосся, вона подумала, що вже давно не була з чоловіком. Змила шампунь, постояла під теплими струменями душу, витерлась. Потім відкинула вологий рушник і розглядала себе в дзеркалі.

Плаский живіт, довгі ноги, груди стирчать, все, як годиться. Кого б вона хотіла бачити поряд з собою? Несподівано уявила очі Фатума – яскраво-червоні, коли він розлючений або збирається напасти, і ясно-сині, коли він спокійний. Цікаво, яка на дотик його шкіра?

Оксана зробила крок з ванної, без рушника і без халату, одягнена лише в запах гелю для душу, і застигла від несподіванки. У кріслі сидів Фатум. Він розстебнув сорочку, а коли побачив Оксану, рвучко зняв її.

- Ти подумала про мене. І от я тут, - обійняв, прошепотів на вушко. – Ти мене прикликала.

Вони почали цілуватися. Оксана обхопила руками широкі демонські плечі. Він гарно пах, а його шкіра на доторк виявилася дуже ніжною, а все, що треба, було тверде і велике, і вони не покидали ліжко до вечора.

- Куди б ти хотіла сходити? – запитав він, коли за вікном впали сутінки.

Їй справді хотілося веселитися, рухатися, бачити навколо себе людей.

- Демони ходять до театру? – запитала Оксана. – Тоді ходімо в театр Франка. Люблю їх зі студентських часів. Мабуть, і вистави все ще ті самі. Підемо?

Це звучало майже як жарт. Але демон… погодився.