11. Фатум проти Випадку

11. Фатум проти Випадку

Петро злісно зиркнув і вийшов. Оксана сиділа, вражена і розгублена. Її тіло досі відгукувалося на нього, навіть після всього, що було. Схопила телефон, подзвонила Випадку:

- Можемо зустрітися?

- Хочеш мене бачити – приїзди до Києва.

Випадок вибрав ресторан у центрі столиці. Замовив стейк – собі, креветки для неї.

- Як сталося, що Петро знову ходить, говорить і сповнений бажання відплатити мені? Як він дізнався, що це я? – нервувала Оксана. – Це тому, що я не захотіла жити з тобою під одним дахом? Ти вирішив нагадати мені, який ти важливий?

- Ні, не тому, - Випадок зітхнув. – Я довірена особа Асмодея, але навіть я не все контролюю. У мене теж є вороги. Одного з них звати Фатум. На зло мені він підняв на ноги Петра, знову наділив його грішми і владою.

Вони хотіли тебе вбити, але це розлютить Асмодея, йти проти нього Фатум не наважується. Твоя унікальна кров може знадобитися знову. Фатум мстить мені, створюючи тобі проблеми. Хоче показати, що він має більший вплив. Поки що.

- Я рада, що встигла зробити те, що зробила, Я хочу воювати далі, - Оксана підняла склянку з соком. – Петро не знатиме спокійного життя, хай і не мріє!

Наступного дня Петро викупив офісне приміщення повністю, усі десять поверхів. На поверх, що належав Оксані, він прийшов як господар. І запропонував їй виїхати.

Разом з ним був Фатум.

- Демонице, ти не переможеш, - процідив Фатум. – Я знайду спосіб переконати володаря, що ти не потрібна. Ми синтезуємо твою кров, її буде більш, ніж досить. Покинь це місто і не нервуй мене.

Вона його явно дратувала.

= Хто ти такий, щоб мені вказувати. Я знищила його раз, знищу і вдруге, - посміхнулася Фатуму, ніби Петра тут і не було. – Я пережила російське вторгнення, бомби падали і розривались поряд з моїм будинком, я бачила розірваних людей, їх руки-ноги валялися окремо від тіла. А потім цей гад, - вона вказала на Петра, - звільнив мене з роботи, хоча я вкалувала на нього і його огидну сімейку 30 років! Ти де тоді був, га? Де був, коли бомби падали? А ти, Петре, кого рятував, коли почалося вторгнення? Та кого завгодно, усім ти поиагав, лише на мене було плювати!  Випадок розбереться з вами обома.

Моторошні червоні очі Фатума лякали її. Але стриматись і змовчати теж не виходило.