Глава 4. Пий мене, їж мене, шаленій!

Глава 4. Пий мене, їж мене, шаленій!

Якщо Випадок віддав Петра у її руки – зрадник буде страшенно мучитись, вирішила Оксана.  Буде жити, але залишиться голий, босий і голодний, приблизно такий, як була вона, коли зачинила за собою двері офісу сьогодні вдень. Заради цього солодкого моменту вона стерпить будь-який біль.

Оксана ще раз пильно глянула на брюнета і помітила під волоссям маленькі ріжки.

- Невже справді демон? Але мені нічого втрачати, - вона рішуче простягнула Випадку свою тендітну руку. – Пий мене, їж мене, шаленій!

Тим часом Брабус зупинився біля двоповерхового особняка, оточеного високим забором.

- Не будемо поспішати. Людське тіло може не витримати демонічного вогню, якщо належним чином не підготуватися, - застеріг Випадок і допоміг Оксані вийти з машини. – Чи треба вам когось попередити, що ви будете ночувати тут?

= Ні, нікого. Я нікому не потрібна людина, - відповіла Оксана розпачливо.

= Нічого подібного! – гаряче заперечив демон. – Для мого володаря ви найбажаніша і найсмачніша.

- Він вамп?

- Ні. Оксано, ти помічала, що в хвилини особливого хвилювання білки твоїх очей стають фіолетові? Ти замислювалась, чому так?

- Думала, і в інших так буває.

- Так лише з тобою. Твій батько не з цього світу, а з нашого. Коли він зустрів твою маму і народилася ти, кров твого батька і кров твоєї матері переплелися у твоїх венах так унікально, що іншого такого поєднання нема ні в цьому світі, ні в нашому. Єдиний неповторний виняток. І тільки ця суміш може зробити володаря знову здоровим і бадьорим. Так провіщено. І так показали тести.

- Тестували на людях? – насупилась Оксана.

- На демонах. Адже наш володар демон, - охоче пояснив Випадок.

- Мій батько теж був демоном?

- Вищого рівня. У ваш світ він потрапив, щоб забрати назад демона, який надто захопився розвагами. З’їдав двох-трьох жінок на обід. Твій батько зупинив його. Але це зайняло час. А в процесі народилася ти.

- Він живий? Чому він ніколи не хотів побачитися зі мною, допомогти?

- Я не знаю. Ти не єдиний його нащадок у цьому світі. Йому до всіх вас байдуже. Єдине, що я чув, він переказував, щоб ти не шукала зустрічі з ним, і в жодному разі не приходила.

- Подумаєш. Дуже треба. Я і не збиралась. Звикла, що батька нема і розраховувати мені нема на кого. І як би я прийшла до нього, якщо він в іншому світі? Хай не переживає. Нафіг він мені не здався. Особливо тепер.

- Ти непогано справлялася. Готова до передачі крові?

- А що тобі завадить просто зцідити мою кров та інші рідини, а тіло закопати он там, під яблунею? – поцікавилася Оксана.

- Так, це було б просто і ефективно, - легко погодився Випадок. – Але не прокатить. Треба раз у раз брати зі свіжого щасливого ходячого джерела. І є ще одна паскудна умова – кров ти повинна віддати добровільно, з бажанням і захопленням. Готова?

Оксана кивнула. І запитала:

- А коли почнеться моя помста?

- Завтра зранку, як тільки ми зустрінемося.