Глава 3. Нафіг песимізм

Глава 3. Нафіг песимізм

 Демон? У Чернігові? У парку біля «Вацака», де торгують тортами й тістечками? Та ладно!

- Пані Оксано, я до вас з пропозицією. Моєму володарю потрібна ваша унікальна кров, - пильно глянув на неї Випадок.

- Вся?

- Нафіг песимізм, - засміявся Випадок. – Не вся. Позбавляти вас життя ніхто не планує. Пані Оксано, ви потрібні нам надовго. Мій володар Асмодей трахнув Володєньку, і тяжко захворів. З усіх ліків і рідин, що є в наших двох світах, врятувати його може тільки ваша кров.

- Володєньку? Того, що в кремлі, чи того, що в Києві? Чи того, що досі в Мавзолеї? – Оксана вирішила повеселитися наостанок, вона не вірила, що вийде з Брабуса живою.

- Усіх трьох, - насупився Випадок, явно не оцінивши жарту. – Хоча я застерігав його не чіпати київського Володєньку, бо він притягує неприємності. Але хто ж мене слухає, володар же краще знає. Це ж він князь пекла. А я так, підручний.

- Не думаю, що ви просто підручний, - заперечила Оксана. – Зрештою, до Берліоза на Патріарших підсів Сатана, то чому б йому не роз’їжджати і по Чернігову? В Брабусі? А якщо я поїхала дахом і все це мені ввижається і вчувається, так навіть краще.

- Це все насправді, - запевнив Випадок. Він нахилився і поцілував Оксану. Її губи були м’які та податливі, вона була наче в трансі. – Бідна мала, що ж ти так тремтиш. Процедура забору крові болісна. Але є сенс терпіти. Натомість володар вщедрує тебе дарунками. Хочеш багатства? Чи омолодження?

- Помсти! Я хочу помсти! – закричала Оксана.

Чорне авто покотило кудись за місто, у напрямку Киїнки.