Глава 2. Незнайомець на ім’я Випадок

Ридати захотілось вже на вулиці. Вона добрела до парку і плюхнулась на лаву. По зеленій траві бігали діти. Малеча каталася в електричних машинках. Закохана пара годувала голубів. Бабуся з ціпком тупала стежкою. Мимо прошкандибала крива собака з перебитим хребтом. «Вона, як я. Чи це я, як вона». Життя навколо тривало, а її життя закінчилось.

Вона жила роботою, однією і тією самою роботою впродовж тридцяти років, і тим чоловіком, що змінив своє прізвище, а заразом свою долю і її долю.

Вона ніколи на нього не претендувала, їй здавалося, що він незмірно вищий, такий прекрасний, що не для неї, що вона на нього не заслуговує.

Вони були навіки разом. І завжди окремо. Потрясний секс, інтелектуальні битви. Але у  кожного своя родина, дім, своя закрита територія. Всі доходи від бізнесу він вкладав у свою родину, в іншу жінку.

- І я погоджувалась з цим, чогось чекала. Дурна я була, от що. Лох печальний, - сльози вже були готові политися з очей.

 Коли почалося російське вторгнення, їх сім’ї фактично розпалися. Його родина виїхала за кордон. Її, частково, теж. Тому вона робила кроки до нього, вперед. А він робив кроки від неї, назад. І от, дочекалася.

Тим часом на місто впали сутінки. Вона замерзла, сидячи в парку, там стало пусто, навіть жадібні голуби десь поділися.

- Досить скиглити, бери в руки лопату, - підбадьорила себе, але звичний жарт не подіяв. – Давай, вставай, іди в «Вацак», якщо магазин ще відкритий, купи собі шматок торту. Ридання, солодке, так і доживемо до ранку, а там або стане легше, або…

І тут вона помітила чорну машину, що плавно зупинилася на узбіччі. Ого. Брабус. Такий потягне на 600 тисяч євро, оцінила з ходу. Щастить же комусь у такій кататися.

- А хочеш, це буде твоя машина? – прошелестіло у вухо. Дивно, поряд нікого не було.

Коли вона порівнялась з Брабусом, дверцята раптом відчинилися і її втягнуло всередину. На заднє сидіння. Машина була розкішна. Салон і так недешевого авто був обтягнутий білою шкірою. Запаморочливо пахло. Новою машиною, шкірою,  чоловічим одеколоном з нотками хвої і чогось солодкого. Ваніль?

За кермом сидів чоловік у яскраво-червоному костюмі, це було помітно навіть у сутінках.  Підсвічується він, чи що? А поряд з нею сидів неймовірний брюнет у рваних джинсах. Він виглядав як щось дуже дороге і заборонене, і вона передумала кричати.

- Пані Оксано, досить витріщатися, - тихо сказав брюнет і простягнув їй руку. Вона на автоматі її потиснула, відзначивши при цьому, що рука міцна і гаряча. – Давайте знайомитись. Мене звати Випадок і я демон.