РОЗДІЛ 24. Ліс і останній вибір

Олег прислухався. Повітря було густе, як перед бурею.
Сергій стояв осторонь, спираючись на дерево. Кожен його вдих був важкий, різкий.
- Я… - почав Сергій.
- Не зараз, - сказав Олег. - Іди далі, поки можеш.

Сергій кивнув. Його очі були темні, холодні. Він розумів, що не уникне того, що насувається.
- Я піду назад, - сказав Сергій тихо. - Ви не зможете…

Олег дивився на нього довго. Потім схопив Іру за руку.
- Нам треба йти.

Вони рушили далі лісом. Сергій стояв осторонь і дивився їм услід. Його постава була напружена. Рука торкнулася подряпини на плечі. Із очей виступала пітна крапля. Він знав, що залишатися більше не можна… і водночас знав, що його час майже настав.

Через годину вони почули шум. Легкий тріск гілок, кроки, але швидші.

- Що це? - прошепотіла Іра.

- Заражені, - відповів Олег. - З бази. Там ще залишилось багато…

З темряви лісу з’явились перші фігури. Нерухомі, рвані. Тіло, що колись рухалось, тепер шукало живе.

Олег схопив лом. Іра притислась до нього. Вони знали: не всі виживуть.

Перший контакт був швидким. Зомбі кидалися з ривком. Один із них впав під ударами лома. Інші не відступали.

Десь позаду почувся крик. Сергій. Він не міг більше бігти. Його сила залишила тіло.

- Сергію! - закричав Олег, але розумів - вже пізно.

Раптово, як магія жаху, з темряви з’явилася величезна група заражених. Сергій - тепер один із них - привів їх до них.

Олег вхопив Іру за руку і побіг. Ліс поглинув їхній крик, крик тих, хто залишився.

Вони йшли довго, тихо, між деревами, зупиняючись лише, щоб прислухатися. Десь позаду лунали крики, хаос, удари.

Іра тримала руку Олега. Він відчував, що це єдине, що залишилось від світу, який колись був.

- Ми вижили… - тихо сказала вона.

- Так, - сказав Олег. - Але це не кінець.

Їхні очі зустрілися. Під ними - темний ліс, позаду - ті, кого не врятували. Попереду - невідоме місто, невідомі будинки, невідомі люди.

- І що далі? - спитала Іра.

Олег не відповів одразу.
Він дивився вперед і думав про все: про втрати, про віру, про те, чи можна залишитись людиною, коли навколо лише хаос і смерть.

Вони йшли далі. Ліс закривав їх. Тиша повільно опускалась, але глуха і важка.

І наостанок, у голові Олега крутились думки:

Хто ми тепер? Чи залишилось у нас право судити? Чи колись буде місце для нормального життя? І чи дійсно світ закінчився… чи тільки ми бачимо його так?