РОЗДІЛ 22. Прорив

Олег прокинувся не від крику.

Від тиші.

На кілька секунд усе було занадто спокійно. Ніхто не говорив. Не рухався.

Потім почувся звук.

Глухий удар.

Ще один.

З боку воріт.

- Що це… - почав хтось.

Удар повторився. Сильніше.

Метал задзвенів.

- Встати! - закричали з проходу. - Встати всім!

Світло увімкнули різко.

Люди підскочили. Хтось упав. Хтось закричав.

- До стін! - кричали військові. - Не рухатись!

Ще один удар.

Потім - постріли.

Зовні.

Олег уже стояв. Поруч - Анна. Іра трималася за її рукав.

- Це вони? - тихо спитала Іра.

Олег не відповів.

Він дивився на Максима.

Той сидів, зігнувшись. Дихав важко. Руки тремтіли.

- Максим, - сказав Сергій. - Глянь на мене.

Той підняв голову.

Очі були інші.

- Пізно, - прошепотів він.

Сергій завмер.

- Ні… - почав він.

Максим різко піднявся.

Рух був рваний.

Неправильний.

Олег зробив крок назад.

- Відійдіть, - сказав він тихо.

Але Сергій не відійшов.

- Максим, - сказав він. - Стій.

Максим зробив крок.

Ще один.

Потім кинувся.

Все сталося швидко.

Сергій не встиг відступити. Вони впали разом.

Крик.

Люди розбіглися.

- Заражений! - закричав хтось.

Постріл.

Ще один.

Але було вже пізно.

У проході з’явилися військові. Відкрили вогонь.

Тіла впали.

Але паніка вже почалася.

Хтось побіг до виходу. Хтось у протилежний бік.

І саме в цей момент ворота не витримали.

Метал прогнувся.

Зовні прорвався перший.

Потім ще.

І ще.

- Тримати лінію! - кричали військові.

Але лінії вже не було.

Олег схопив Іру за руку.

- За мною.

Анна вже рухалась поруч.

- Куди? - крикнула вона.

- Туди, де менше людей.

Вони пішли вздовж стіни. Повз тих, хто падав. Повз тих, хто стріляв.

Один із заражених кинувся на чоловіка поруч. Той закричав.

Олег навіть не подивився.

Він бачив тільки шлях.

- Там! - крикнула Анна.

Бічні двері. Напіввідчинені.

Вони побігли.

Позаду - крики. Постріли. Удари.

Двері були вже близько.

І тоді Анна зупинилась.

Олег обернувся.

- Що ти…

Вона дивилась назад.

На Іру.

На нього.

- Йдіть, - сказала вона.

- Що? - Олег не зрозумів.

- ЙДІТЬ.

Вона зробила крок назад.

До проходу.

- Анно! - крикнула Іра.

Анна штовхнула її вперед.

- Біжи.

Олег схопив Іру сильніше.

- Ні, - сказав він.

Але Анна вже відійшла.

Вона підняла металевий прут.

Повернулась до натовпу.

- ДАВАЙ! - закричала вона.

І кинулась вперед.

На тих, хто вже не був людьми.

Олег стояв секунду.

Потім потягнув Іру.

Вони вибігли назовні.

Позаду - крики.

Які швидко стали іншими.

Надворі було холодно.

Вони бігли до лісу.

Не озираючись.