РОЗДІЛ 21. Початок

База прокинулася раніше, ніж зазвичай.

Світло в ангарі увімкнули ще в темряві. По проходах ходили військові. Говорили коротко. Різко.

- Швидше.
- Групи на вихід.
- Без затримок.

Щось змінилося.

Олег це відчув одразу.

Анна теж.

- Чуєш? - тихо сказала вона.

- Так, - відповів він.

Іра сиділа поруч. Мовчала. Вона вже не тремтіла так, як раніше. Але говорила мало. Очі були постійно насторожені.

До них підійшли двоє чоловіків.

- Нас разом поставили, - сказав один. - Сергій.

Він був старший. Спокійний. Говорив рівно.

- Максим, - сказав другий.

Молодший. Очі бігали. Руки не знаходили місця.

Олег кивнув.

- Олег.

- Знаємо, - сказав Максим. - Про тебе тут уже говорили.

- Що саме? - спитала Анна.

- Що ти проблемний, - відповів він. - І що з тобою краще не жартувати.

Олег нічого не сказав.

З проходу знову пролунало:

- Група три! На вихід!

- Це ми, - сказав Сергій.

Цього разу їх вивели не до складу.

Ворота відкрилися. Але далі вони пішли в інший бік. До старих будівель за периметром.

- Що там? - тихо спитала Анна.

- Не знаю, - відповів Сергій. - Але не подобається.

Охорона була нервова. Часто озирались. Один постійно тримав палець на спуску.

- Тут щось не так, - прошепотів Максим.

Ніхто не відповів.

Будівля була невелика. Колишній склад або майстерня. Двері зачинені.

- Відкрити, - сказали.

Олег і Сергій підійшли. Відсунули засув.

Двері відкрилися.

Запах вдарив одразу.

Свіжий.

- Назад, - тихо сказав Олег.

Але було пізно.

Зсередини вийшло двоє.

Рухи швидкі. Різкі.

Не як раніше.

Перший кинувся на військового. Той не встиг підняти автомат.

Другий - прямо на групу.

- Назад! - закричали.

Постріли.

Крик.

Хаос зайняв кілька секунд.

Олег схопив лом. Вдарив того, що був ближче. Раз. Другий. Тіло впало.

Коли все стихло, один військовий лежав на землі. Інший стріляв у вже нерухоме тіло.

- Відходимо! - закричали.

Вони відступили до воріт.

Максим стояв осторонь. Дивився на свою руку.

- Ти що? - сказав Сергій.

Максим повільно підняв рукав.

На передпліччі - подряпина. Невелика. Але свіжа.

Кров виступала тонкою лінією.

- Це… нічого, - сказав він швидко. - Просто зачепило.

Ніхто не відповів.

Олег подивився на Сергія.

Той теж бачив.

І зрозумів.

Але нічого не сказав.

- Рухаємось! - крикнули з воріт.

Вони повернулися на базу.

Ворота закрилися за ними швидко. Занадто швидко.

Ніби щось уже йшло слідом.

Увечері ніхто не говорив про те, що сталося.

Але всі знали.

Олег сидів біля стіни. Поруч - Анна і Іра.

Трохи далі - Сергій і Максим.

Максим тримав руку в рукаві.

- Треба сказати, - тихо сказав Сергій.

- Що? - різко відповів Максим. - Що мене подряпало? І що далі? Думаєш, вони мене вилікують?

- Вони тебе вб’ють, - сказав Сергій.

Пауза.

- От саме, - прошепотів Максим.

Олег дивився на них.

- Скільки часу? - спитав він.

Максим не відповів.

- Я не знаю, - сказав він нарешті. - Може, нічого не буде.

Ніхто не повірив.

Анна тихо сказала:

- Треба вирішити зараз.

Максим підняв очі.

- Я не піду, - сказав він. - Я не залишусь там. Не так.

Сергій закрив обличчя руками на секунду.

Потім опустив.

- Тоді ми всі під ризиком, - сказав він.

Максим нічого не відповів.

Вночі Олег не спав.

Він чув, як Максим важко дихає.

Чув, як Сергій не рухається поруч.