РОЗДІЛ 19. Ранок

Вранці двері ангару відкрилися різко.

Усі підняли голови.

Зайшли дві жінки.

Перша - молода. Йшла повільно. Ледь трималась на ногах. Обличчя в синцях. Губа розбита. Руки тремтіли. Одяг висів клаптями, майже нічого не прикривав. Вона намагалася притримати його, але пальці не слухались.

Волосся - каштанове, розтріпане, злипле.

На неї було важко дивитися.

Друга зайшла слідом. Волосся теж розкидане, але вона трималася рівно. Сукня порвана, але ще трималась на тілі. Футболка розірвана на грудях. Вона не прикривалась.

Виглядала спокійною.

Ніби повернулася звідкись, де нічого страшного не сталося.

Ніхто не питав кілька секунд.

Потім хтось тихо сказав:

- Що було?

Вона знизала плечима.

- Вирішили розважитися, - сказала вона рівно. - І все.

- І все? - перепитали.

- Я не пручалась, - відповіла вона. - Мені не було сенсу. Тому мене не били.

Вона кивнула в бік першої.

- А вона - так.

Тиша стала ще важчою.

Молода дівчина опустилась біля стіни. Не сіла - просто впала. Руки закрили обличчя. Вона не плакала голосно. Лише тихо здригалася.

Анна підійшла до неї. Зняла свою куртку. Накинула на плечі дівчині.

- Тихо, - сказала вона. - Все. Ти тут.

Дівчина не відповідала.

- Дивись на мене, - сказала Анна.

Та підняла очі. Порожні. Розфокусовані.

- Дихай, - сказала Анна. - Просто дихай.

Вона взяла її за руки. Стиснула.

- Тут ніхто тебе не зачепить, - сказала вона тихо.

Олег стояв поруч. Слухав. Бачив, як у Анни тремтять пальці, але голос рівний.

Хтось із чоловіків у дальньому кутку засміявся.

Коротко. Нервово.

- Ну що, - сказав він. - Раз вже можна…

Він підійшов ближче. Подивився на молоду дівчину.

- Ти ж уже… - він не договорив.

Анна піднялася.

- Відійди, - сказала вона.

Він не послухав.

- Та що ти… - він зробив ще крок. - Вона вже…

Олег рушив.

Швидко.

Він схопив його за комір і різко відштовхнув назад.

- Відійшов, - сказав він.

Чоловік спробував вирватися. Вдарив першим.

Удар прийшовся в плече.

Олег не відповів одразу. Потім ударив у відповідь. Коротко. В обличчя.

Той похитнувся, але не впав.

Вони зчепилися.

Хтось відскочив убік. Хтось крикнув:

- Припиніть!

Ніхто не втручався.

Олег бив мовчки. Без крику. Без слів.

Другий намагався відповісти, але рухи були рвані. Не зібрані.

Ще один удар - і той впав.

Олег зробив крок назад.

Чоловік на підлозі важко дихав. Кров текла з носа.

- Ще хтось хоче? - сказав Олег.

Ніхто не відповів.

Тиша повернулась.

Анна знову опустилась поруч з дівчиною.

Олег стояв ще кілька секунд. Потім відійшов до стіни.

Він знав, що це помітили.

І це не закінчиться просто так.

У проході вже стояв військовий.

І дивився на нього.