РОЗДІЛ 17. Ніч

Олег прокинувся від власного голосу.

- Маріє… - хрипко. - Маріє, ні…

В ангарі було темно. Хтось поруч різко підвівся. Хтось вилаявся. Десь далі заплакала жінка.

Олег сів. Серце билося швидко. Горло було сухе. Він торкнувся грудей, намацав ланцюжок. Стиснув його в кулаці.

- Тихіше, - сказав хтось. - Ти тут не один.

Він кивнув, хоча ніхто не дивився.

Сон більше не повернувся.

Вранці його поставили на розбір металу. Старі ворота, листи, уламки машин. Робота була монотонна. Безпечна - так казали.

Поруч працювали троє. Двоє чоловіків і дівчина. Вона була молодша за інших. Темне волосся, зібране поспіхом. Обличчя втомлене, але чисте. Рухалася обережно.

- Ти вночі кричав, - сказав один із чоловіків. - Імена.

Олег не відповів.

- Маріє, - додав другий. - І Богдан.

Він продовжував працювати.

- Марія, - повторив той. - Хто це?

Олег підняв металеву балку і відклав убік.

- Дружина, - сказав він. - І син. Богдан.

Чоловіки замовкли. Ненадовго.

- Де вони? - спитали повільно, тихо, ніби не хотіли ранити.

- Син помер. Дружина пішла. Більше я її не бачив. Не знаю, чи жива вона.

- Співчуваю, - сказав один.

Дівчина нічого не сказала. Але подивилася на нього уважніше.

Коли Олег нахилився, ланцюжок вислизнув з-під куртки. Кільце впало на груди і тихо вдарилося об метал.

Вона це побачила.

- Ти ще віриш, що… - почала вона і замовкла.

Олег заправив ланцюжок назад.

- Ні, - сказав він.

Вона кивнула. Більше питань не було.

Але з того моменту вона час від часу дивилася на нього. Не з жалем. Швидше — з розумінням.

Наступної ночі сон повернувся.

Він бачив коридор лікарні. Світло блимало. Чув кашель. Потім плач.

- Тату, - сказав голос.

Він біг, але ноги не слухалися.

- Богдане…

Він прокинувся різко. Стиснув зуби, щоб не кричати.

Поруч хтось тихо сказав:

- Все добре. Ти тут.

Це була вона. Та сама дівчина.

- Я… - почав він.

- Я знаю, - сказала вона. - Мені теж сняться.

Вона не запитувала більше.

Вранці вона сказала:

- Мене звати Анна.

- Олег.

- Я знаю.

Вона усміхнулася ледь помітно і пішла працювати далі.

Олег дивився їй услід і думав, що це перша людина за довгий час, яка не дивиться на нього як на ресурс.

Тієї ж доби на базу не повернулася ще одна робоча група.