Розділ 13. Ліс

Вона йшла недовго. Ноги боліли, але біль був зрозумілий. З ним можна було жити. Усередині було порожньо.

Ліс був вологий. Гілки чіплялися за куртку. Вона не намагалася йти тихо. Якщо хтось був поруч - це вже не мало значення.

- Стояти, - сказав голос.

Вона зупинилася не одразу. Потім обернулася.

Їх було троє. Вона впізнала двох. Міст. Брудний автобус. Зброя, яку тримали так, ніби давно не чистили.

- Далеко пішла, - сказав один.

- Сама? - запитав інший.

Вона не відповіла.

- Як тебе звати? - спитав той, що стояв ближче.

- Марія, - сказала вона після паузи.

Він кивнув, ніби запам’ятовував. Ніби це мало значення.

- Ти з тим мужиком була. І з дитиною.

Вона дивилася на землю.

- Де вони?

- Дитина померла, - сказала вона. - Сьогодні вночі.

Хтось позаду тихо свиснув.

- Шкода, - сказав один. - Значить, ти тепер сама.

Вона відчула, як їй взяли за руку. Не різко. Впевнено.

- Не треба, - сказала вона. Голос був рівний. Вона здивувалася цьому.

- Тихо, - відповіли їй. - Так буде легше.

Її повели вбік від стежки. Вона не виривалася. Сили вже не було. І бажання теж.

Вона подумала про сина. Про те, як він дихав уві сні. Про звук. Вона трималася за нього, поки могла.

Коли її штовхнули на землю, вона заплющила очі.

Далі час перестав іти рівно.

Вона пам’ятала вагу тіл. Грубі руки. Запах поту і старого одягу. Голоси, що обговорювали її так, ніби її не було поруч.

Вона не кричала довго. Потім перестала зовсім.

У якийсь момент вона дивилася вгору і бачила тільки небо між гілками. Сіре. Байдуже.

Коли все закінчилося, вони ще говорили між собою. Про їжу. Про дорогу. Про те, куди йти далі.

Потім пішли.

Вона лежала довго. Не рахувала час. Не рухалася.

Коли змогла підвестися, ноги не слухалися. Куртка була розірвана. Руки тремтіли.

Вона дійшла до струмка і впала на коліна. Вода була холодна. Вона мила руки, поки шкіра не почала боліти.

Це не допомогло.

Вона йшла ще кілька годин. Потім упала вдруге. Цього разу надовго.

Її знайшли під вечір. Інша група. Двоє чоловіків і жінка. Вони не ставили питань одразу. Просто дали води. Накрили курткою.

- Як тебе звати? - спитала жінка.

- Марія, - відповіла вона.

- Ми можемо допомогти.

Марія дивилася повз неї.