РОЗДІЛ 12. Виснаження

На третій день шлях перестав відчуватися як рух уперед. Це було просто пересування. Крок за кроком. Без мети, окрім не впасти.

Син ішов мовчки. Він більше не питав, коли все закінчиться. Дружина кульгала. На п’яті з’явився пухир, який лопнув. Олег перев’язав його шматком марлі, змоченої кип’яченою водою. Антибіотиків не було.

Їжі залишалося на день. Води - на кілька годин.

У лісі вони натрапили на покинутий будинок лісника. Дах просів, двері висіли на одній петлі. Усередині було порожньо. Ні тіл, ні слідів боротьби.

- Тут відпочинемо, - сказав Олег.

Вони зачинили двері шафою. Не через захист. Просто щоб чути, якщо хтось увійде.

Дружина сіла на підлогу і більше не підводилася.

- Я не можу далі, - сказала вона. - Просто не можу.

Олег сів поруч. Він знав, що слова не допоможуть.

Син заснув майже одразу. Його дихання було поверхневим. Гарячим.

Олег торкнувся лоба. Температура підвищувалася.

- Це не укус, - сказала дружина швидко. - Просто застуда. Він промок учора.

Олег не відповів.

До ночі температура не знизилась. Навпаки. З’явився кашель. Сухий. Болісний.

- Я бачив це, - сказав Олег. - У лікарні. Починається так само.

- Ні, - сказала вона. - Ні.

Він не сперечався.

Уночі син почав марити. Говорив уривками. Називав імена, яких Олег не чув давно. Потім почалися судоми. Короткі. Часті.

- Зроби щось, - сказала дружина. - Ти ж лікар.

- Я фельдшер, - відповів Олег. - І в мене нічого нема.

Судоми припинилися перед світанком. Син перестав дихати за кілька хвилин після цього.

Дружина сиділа поруч і тримала його за руку. Не кричала. Не плакала.

Олег засік час.

Він не знав, що буде гірше: якщо він підніметься - чи якщо ні.

Через шість хвилин тіло сіпнулося.

- Вийди, - сказав Олег.

- Ні.

Він не наполягав.

Коли все закінчилося, в будинку стало тихо. Абсолютно.

Вони поховали сина за будинком. Без хреста. Без слів.

Дружина не дивилася на Олега.

- Ти знав, - сказала вона. - І нічого не зробив.

- Я не міг, - відповів він.

- Міг залишити його в місті. Міг не вести нас сюди.

Вона встала.

- Я піду сама, - сказала вона. - Не йди за мною.

Вона пішла в ліс. Без рюкзака. Без зброї.

Олег не пішов за нею.

Він сидів до вечора. Потім підвівся.

Він знову був один.