РОЗДІЛ 10. Вода

Вранці трава була мокра. Дощу не було, але роса промочила одяг. Син прокинувся з кашлем. Води залишалося менше половини пляшки.

Олег розподілив ковтки. Ніхто не сперечався, але мовчання тиснуло.

- Нам треба знайти воду, - сказала дружина. - Сьогодні.

- Знаю, - відповів Олег.

Вони рушили вздовж поля. Дорога вела до невеликої автозаправки за кілька кілометрів. Олег пам’ятав це місце. Там був колодязь для технічних потреб. Не питний, але фільтрувати можна.

Заправка виглядала покинутою. Колонки розбиті. Вікна вибиті. Усередині магазину хтось уже побував. Полиці порожні. Пляшки валялися на підлозі.

Олег знайшов люк. Кришка була важка. Він відкрив її ломом, який знайшов біля смітника. Внизу була вода. Каламутна, але без запаху.

- Кип’ятити, - сказав він. - І фільтрувати. Інакше - дизентерія або гірше.

- А як кип’ятити? - спитала дружина.

Олег мовчки подивився на неї. Газу не було. Електрики теж.

Він знайшов стару металеву бочку за будівлею. Поруч - сухі піддони.

- Розведемо вогонь, - сказав він. - Швидко.

Дим піднімався високо. Це було небезпечно, але вибору не було.

Поки вода грілася, син сів на ящик і почав плакати.

- Я хочу додому, - сказав він. - Я хочу, щоб усе було як раніше.

Дружина обійняла його. Нічого не відповіла.

Олег дивився на дорогу. Кожна машина могла означати біду.

- Це через тебе, - сказала дружина тихо. - Ти привів того хлопчика.

Олег не повернувся.

- Я не знав, - відповів він. - І ти б зробила те саме.

- Можливо, - сказала вона. - Але тепер він мертвий. І ми тікаємо, як звірі.

- Ми живі, - сказав Олег. - Поки що.

Вона замовкла. Але він знав - це не кінець розмови.

З боку дороги почувся звук двигуна. Старий пікап. Він їхав повільно. На кузові сиділи люди. Озброєні.

Пікап зупинився за сто метрів.

- Не рухайся, - прошепотів Олег.

Один із чоловіків у кузові підняв рацію.

- Тут цивільні, - сказав він. - Троє. З дитиною.

Олег напружився.

- Є наказ, - пролунало з рації. - Перевірити. Якщо чисті - направити далі. Якщо ні - не тягнути.

Пікап рушив до них.

Чоловік з автоматом зліз першим.

- Ви чули про безпечну зону? - спитав він.

- Ні, - відповів Олег.

- Військова база на півночі. Кажуть, там ще тримають порядок. Приймають не всіх.

- Кажуть? - спитала дружина.

- Чутки, - відповів чоловік. - Але інших варіантів нема.

Він подивився на вогонь, на воду, на дитину.

- Ви довго не протягнете, - сказав він. - Якщо йдете - йдіть сьогодні.

Пікап поїхав.

Олег загасив вогонь. Вода закипіла. Він перелив її в пляшки.

- Ми йдемо на північ, - сказав він. - Не тому, що там безпечно. А тому, що стояти - гірше.

Дружина кивнула. Заперечень не було.

Вони рушили знову.

Олег не знав, чи існує ця база.
Але тепер у них був напрямок.