РОЗДІЛ 8. Блокпост

Вони йшли пішки вздовж дороги, якою ще вчора їздили автобуси. Асфальт був завалений кинутими машинами. Деякі стояли з відчиненими дверима. В одній грало радіо, але сигнал обривався, слова було не розібрати.

За містом повітря було чистішим. Диму менше. Тиша - глибша. Це не заспокоювало.

Через пів години вони побачили блокпост. Два броньовані автомобілі. Мішки з піском. Колючий дріт. Четверо військових у касках і бронежилетах. Автомати спрямовані на дорогу.

- Стій! - крикнув один із них. - Далі не рухатись!

Олег зупинився. Підняв руки.

- Ми цивільні. Без укусів.

Військовий підійшов ближче. Він був молодий. Обличчя вкрите потом. Очі червоні.

- Документи є?

Олег похитав головою.

- Не важливо, - сказав інший, старший за званням. - Перевірка.

Він показав жестом. Один із солдатів підійшов до дружини, інший - до сина. Рукави задирали швидко, без пояснень. Дитина заплакала.

- Не чіпайте його, - сказав Олег.

- Тихо, - відповів старший. - Якщо чисті - підете далі.

Перевірка тривала хвилину. Укусів не було.

- Можете йти, - сказав старший. - Але не вперед.

- Як це? - спитала дружина.

- Назад теж не можна, - відповів він. - Місто закрите. Карантин.

- Куди нам? - спитав Олег.

Старший подивився на карту на капоті машини.

- Куди завгодно, тільки не сюди і не туди, - сказав він. - Ми тримаємо периметр. Наказ.

- А допомога? Евакуація?

Солдат не відповів одразу.

- Була, - сказав він. - Закінчилась.

З боку лісосмуги почувся тріск. Один із військових різко розвернувся.

- Контакт! - крикнув він.

З кущів вийшли троє заражених. Один був у військовій формі без шолома. Він рухався швидше за інших.

Почалася стрілянина. Короткі черги. Один заражений упав. Другий дістав кулю в груди, але продовжив іти. Третій дійшов майже впритул, перш ніж йому прострелили голову.

- Відхід! - крикнув старший. - Закриваємо!

Військові швидко відступили за мішки з піском. Один солдат впав. Його потягнули назад.

- Ідіть! - крикнув хтось Олегу. - Зараз тут буде погано!

Олег не став чекати. Він схопив родину і повів уздовж узбіччя, подалі від блокпоста.

Коли вони відійшли на достатню відстань, він зупинився. Подивився назад. Блокпост уже не контролювали. Постріли стихли. Один броньовик палав.

- Вони не знають, що робити, - сказала дружина.

- Знають, - відповів Олег. - Просто це вже не працює.

Попереду була дорога. Ліс. Поля. Села.

І жодних правил.