РОЗДІЛ 7. Вихід

Олег закинув у рюкзак воду, аптечку, ніж, ліхтарик і кілька консервів. Більше брати було нічого. Гроші він залишив на столі. Вони вже нічого не важили.

Стукіт у двері припинився. Це було гірше, ніж якби він тривав. Тиша означала, що за дверима або чекають, або сталося щось інше.

-Тихо, - сказав Олег.

Він підійшов до дверей і подивився у вічко. У коридорі було темно. Лише слабке світло з вікна на сходовій клітці. Людей не було видно.

Знизу пролунав крик. Потім постріл. Один. Другий.

- Зараз, - сказав Олег. - Коли відкрию - одразу ліворуч. Не зупиняйся.

Він повернув ключ і різко відчинив двері.

У коридорі лежав чоловік. Той самий голос. Він був на спині. Горло розірване. Очі відкриті. Поруч стояла жінка з молотком у руках. Вона тремтіла.

- Він був укушений, - сказала вона швидко. - Я бачила.

Олег не зупинявся. Він провів дружину і сина повз. Жінка дивилася їм услід, але нічого не сказала.

На сходах лежали ще двоє. Один мертвий. Другий сидів, притулившись до стіни, і тримав руку. Кров текла між пальцями.

-Допоможіть… - сказав він.

Олег подивився на рану. Укус. Свіжий.

- Пробач, - сказав він і пішов далі.

На першому поверсі двері були вибиті. Скло розсипане. У дворі стояли люди. П’ятеро. У двох були мисливські рушниці. В одного - арматура. Вони трималися разом і дивилися на під’їзд.

- Стійте, - сказав чоловік із рушницею. - Хто такі?

- Йдемо далі, - сказав Олег. - Ні з ким не зв’язуємось.

- Стій, - сказав чоловік із рушницею. - Укушені є?

- Ні.

Чоловік подивився на хлопчика, потім на жінку.

- Перевір, - сказав він.

Другий зробив крок уперед, простягнувши руку.

- Не підходь, - сказав Олег. - Через контакт теж передається.

Чоловік із рушницею на секунду замислився.

- Тоді вам сюди не можна, - сказав він. - Ми нікого не впускаємо. Стоїмо окремо.

За спинами групи почувся шум. З-за машини вийшов заражений. Потім ще один. Вони рухалися швидко.

- Позаду! - крикнув хтось.

Постріл. Один із заражених упав. Другий добіг до чоловіка з арматурою і повалив його. Почалася боротьба. Крики. Кров.

Олег схопив дружину і сина за руки.

- Біжимо.

Вони вибігли з двору через прохід між гаражами. За спиною лунали постріли і крики. Потім усе стихло.

Через кілька хвилин вони зупинилися. Дихати було важко. Син плакав, але тихо.

- Куди тепер? - спитала дружина.

Олег подивився на місто. Дим піднімався з кількох місць. Сирени вже майже не було чути.

- За місто, - сказав він. - Тут нічого не залишиться.