Темінь

РОЗДІЛ 6. Рішення

Судоми припинилися так само раптово, як і почалися. Хлопчик лежав на підлозі. Дихання було частим і неглибоким. Очі залишалися відкритими, але він не реагував.

Олег дістав термометр. Температура перевищувала сорок. Він знав, що жарознижувальні не допоможуть. У лікарні це вже перевіряли.

- Він видужає? - спитала дружина.

Олег не відповів одразу. Він дивився на руки хлопчика. Під нігтями була темна смуга. Він згадав жінку в під’їзді, бинти на руках, кров. Укусу не було потрібно. Достатньо було контакту.

- Ні, - сказав він. - Це питання часу.

- Скільки?

- Година. Може менше.

Дружина сіла на диван. Вона закрила обличчя руками.

- Ми не можемо… - почала вона.

- Ми не можемо залишити його тут, - перебив Олег. - Коли почнеться, він буде небезпечний. Для всіх.

У сусідній кімнаті син почув підвищені голоси і визирнув.

Хлопчик повільно перестав дихати. Груди більше не підіймалися. Настала тиша.

Олег засік час.

Минуло три хвилини. П’ять. Сім.

Хлопчик сіпнувся. Спочатку пальці. Потім плечі. Він відкрив рот і видав звук, схожий на хрип.

- Вийди, - сказав Олег дружині. - Забери сина.

Вона не рухалася.

- Зараз, - повторив він твердіше.

Вона підвелася, мовчки взяла сина за руку і зачинила двері дитячої.

Хлопчик на підлозі підвівся різко, без опори. Рухи були рвані. Він повернув голову на звук. Очі не фокусувалися.

Олег стояв між ним і дверима. Ніж був у руці. Він тримав його міцно, але руки все одно тремтіли.

- Пробач, - сказав він тихо.

Хлопчик кинувся вперед.

Олег ударив один раз. У горло. Потім ще раз, у голову. Він знав, куди бити. Він уже бачив це.

Тіло впало. Більше не рухалося.

Олег стояв кілька секунд, не відводячи погляду. Потім витер ніж об килим. Руки були в крові. Він пішов у ванну і витратив залишки води, щоб змити кров з рук.

З коридору долинув стукіт у двері. Сильний. Наполегливий.

- Відчиняйте! - крикнув чоловічий голос. - Тут заражений. Ми знаємо, що він у вас.

Олег вимкнув світло у ванній і вийшов у коридор.

- Не відчиняй, - прошепотіла дружина. - Будь ласка.

Стукіт повторився. Потім ще один удар. Двері здригнулися.

- Або ви виходите, або ми ламаємо, - крикнув той самий голос.

Олег подивився на двері. Замок був старий. Довго не витримає.

- Збирай речі, - сказав він. - Тільки необхідне. Ми йдемо.

- Куди?

- Будь-куди. Тут залишатися не можна.

За дверима щось впало. Потім пролунав хрип. Інший голос закричав.

Олег почув, як щось дряпає метал з іншого боку дверей.