РОЗДІЛ 5. Плач

Олег стояв нерухомо кілька секунд. Плач лунав із двору між будинками. Там було темніше, ніж на вулиці. Світла не було ніде. Лише денне, розсіяне хмарами.

Він підійшов повільно. Кожен крок був обережним. Ніж він тримав у правій руці, ліхтарик - у лівій, але не вмикав його.

Дитина сиділа біля лавки. Хлопчик, років п’яти. Обличчя брудне, ніс тече. Поруч лежала жінка. Вона не рухалася. На її шиї були сліди укусів. Кров вже засохла.

- Мама… - сказав хлопчик, коли побачив Олега. - Вона не встає.

Олег подивився на жінку ще раз. Груди не підіймалися. Очі були відкриті.

- Скільки ти тут? - спитав він.

Хлопчик знизав плечима.

- Вона впала. А потім прийшли дяді. Вона їх вкусила.

Олег зрозумів не одразу. Потім склав картину. Жінка була заражена. Померла. Піднялася. Напала на когось. Потім її вбили. Дитина залишилася.

- Ти поранений? - спитав Олег.

Хлопчик похитав головою. Руки були чисті. Одяг - без крові.

Олег зняв куртку і накинув йому на плечі.

- Йдемо, - сказав він. - Тихо.

Вони вийшли з двору. За будинком почувся шум. Кроки. Хтось ішов нерівно. Олег не обертався.

Вони дійшли до під’їзду будинку, де жив Олег. Двері були зачинені. Це було добре. Він набрав код. Усередині було темно. Пахло сміттям і димом.

- Тримайся за мене, - сказав він хлопчику.

На другому поверсі вони почули голоси. Двоє чоловіків сперечалися. Один кричав, що когось вкусили. Інший вимагав вигнати пораненого.

Олег не втручався. Він піднявся вище.

Двері квартири були зачинені. Олег постукав тричі. Коротко. Як домовлялися з дружиною.

Двері відчинилися. Дружина одразу затягнула їх усередину і зачинила замок.

- Хто це? - прошепотіла вона, дивлячись на хлопчика.

- Потім, - відповів Олег. - Зачини всі двері.

У квартирі було тихо. Син сидів у кутку кімнати, тримаючи в руках іграшку. Він подивився на хлопчика, але нічого не сказав.

- Світла нема, води нема, - сказала дружина. - Внизу щось сталося. Хтось стріляв.

Хлопчик сів на стілець. Він перестав плакати. Просто дивився в підлогу.

Олег пішов на кухню. Відкрив кран. Порожньо. Він дістав із шафи дві пляшки води.

- Пий повільно, - сказав він хлопчику.

Той зробив кілька ковтків.

Через десять хвилин хлопчик почав кашляти. Спочатку тихо. Потім сильніше. Він зігнувся навпіл.

- Що з ним? - спитала дружина.

Олег підійшов ближче. На губах хлопчика з’явилася кров. Очі стали скляними.

- Ти казав, що тебе не кусали, - сказав Олег.

Хлопчик не відповів. Його тіло сіпнулося. Судоми були короткими, але сильними.

- Температура росте, - сказав Олег, торкнувшись лоба. - Дуже швидко.

- Олеже… - сказала дружина. - Що це значить?

Олег мовчав.

Він уже бачив це в лікарні.