РОЗДІЛ 4. Дорога

Олег ішов уздовж вулиці, тримаючись ближче до будинків. Центр міста залишився позаду. Тут було тихіше, але небезпека не зникла. Машини стояли поперек дороги. Деякі врізалися в стіни або вітрини. Усередині були люди. Частина з них не рухалася. Частина - так.

На перехресті лежав чоловік у формі охоронця супермаркету. Його живіт був розірваний. Кишки витягнуті назовні. Він ще дихав. Коли Олег проходив повз, чоловік повернув голову і відкрив рот. Звуку майже не було.

Олег не зупинився.

Біля під’їзду багатоповерхівки стояла група людей. Троє чоловіків і жінка. У руках у двох були металеві труби. Вони щось ділили з багажника машини. Побачивши Олега, один зробив крок уперед.

- Стояти, - сказав він. - Що маєш?

Олег показав аптечку.

- Ліки. Для себе.

- Давай сюди.

- Там нічого цінного.

Чоловік підійшов ближче. Запах алкоголю був сильний.

- Тут уже нічого не цінного нема, - сказав він. - Або віддаєш сам, або…

З під’їзду вийшла дівчина. Вона кульгала. На її нозі була свіжа пов’язка, просочена кров’ю.

- Не чіпайте його, - сказала вона. - Там вони. На сходах.

Чоловік із тривогою обернувся.

- Які ще вони?

У цей момент з під’їзду вийшов перший заражений. За ним другий. Вони йшли швидко. Один перечепився, але одразу підвівся.

Почалася метушня. Жінка закричала. Один із чоловіків замахнувся трубою, вдарив у груди. Заражений відхилився, але не впав. Другий вчепився зубами в плече нападника.

Крик був гучний і короткий.

Олег відступив. Він міг допомогти. Міг ударити. Міг витягнути дівчину. Він цього не зробив.

Він побіг.

За кілька кварталів він зупинився, щоб перевести подих. Руки тремтіли. У вухах шуміло. Він сів на сходи магазину з вибитими вікнами. Усередині хтось ходив, але він не став перевіряти.

Телефон знову завібрував. Повідомлення від дружини прийшло із затримкою.

«Ми вдома. Світла нема. Люди внизу б’ються. Де ти?»

Олег швидко надрукував відповідь.

«Йду. Зачини двері. Нікому не відкривай.»

Повідомлення не одразу пішло. Потім з’явилася позначка доставки.

Він підвівся і рушив далі. До дому залишалося менше кілометра.

На повороті він почув плач дитини.

Плач був справжній. Не крик. Не хрип. Саме плач.

Олег зупинився.