РОЗДІЛ 1. День, який нічим не відрізнявся

Олег прокинувся о 6:42 ранку. Будильник спрацював із затримкою в кілька секунд, і це його роздратувало. Він вимкнув звук, сів на ліжку й кілька секунд дивився в підлогу. У квартирі було тихо. Дружина ще спала в іншій кімнаті, син мав прокинутися за годину.

Він пішов на кухню, увімкнув чайник і перевірив телефон. Новини не відкривалися з першої спроби - слабкий інтернет. Повідомлення від колеги:
«Ти сьогодні на зміні?»

Олег працював фельдшером у швидкій допомозі. Зміна була важкою, але не критичною. Два ДТП, один серцевий напад, виклик до літньої жінки з високою температурою і судомами. Останній випадок був дивним. Жінка кусалася і не реагувала на біль. У картці написали “гостра інфекція, можливий делірій”.

Чайник закипів. Олег налив воду в кружку й подивився у вікно. На вулиці люди йшли на роботу. Машини рухались повільно, як завжди вранці. Нічого незвичайного.

Коли він повернувся в кімнату, телефон задзвонив. Диспетчер говорив швидко й напружено.

- Олег, можеш вийти раніше? У нас нестача бригад. Багато викликів. Дуже агресивні пацієнти. Поліція не всюди встигає.

- Що значить агресивні? - запитав він.

- Напади. Кусаються. Неадекватні. Ми самі не розуміємо.

Олег одягнувся мовчки. Перед виходом заглянув у дитячу кімнату. Син спав, згорнувшись клубком. Олег прикрив двері тихо.

На вулиці він почув сирени. Не одну - одразу кілька. Вони їхали з різних боків.

На зупинці стояли люди, але ніхто не розмовляв. Усі дивилися в телефони або на дорогу. Жінка років сорока тримала руку в бинтах. Пов’язка була просякнута кров’ю.

- Вас хтось вкусив? - спитав Олег автоматично.

Жінка кивнула.

- Чоловік у під’їзді. Просто накинувся. Я його не знаю.

Олег дістав телефон і спробував додзвонитися до диспетчера ще раз. Лінія була перевантажена.

Сирени ставали ближчими.