«Момент казкового ранку»

    На світанку наступного дня Аля попрощалася з краєвидами Херсонкької області. Це місто стало дня неї місцем погребіння чванливості та внутрішньої  лютті, але водночас і точкою, в якій вдалося відшукати занедбані чесноти душі, які немов ті пазли утворилися в чудесну картину, що відображає новий світогляд молодої обранки. Аля чудово розуміла, що в Києві  вона не змогла б осягнути навіть крихту навичок ,яким її навчила Анна-Марія.  
  На яку відстань потрібно поїхати від рідної землі, аби знайти спосіб вирішення проблем? Яка місцевість здатна привести думки до ладу? Чим мають вразити краєвиди, щоб викликати належні почуття, які сховані десь далеко, неначе найцінніший скарб?  У кожного створіння своя відповідь, бо кожен має особливу віддушину. Головне не проґавити момент насолоди, що немов чарівний ключ відмикає ворота виходу з мороку відчаю. Зрозумівши це – можна повертатися вершити долю на землях, де вона взяла свій початок. За довгі місяці, Аля відвикла від шумної столиці, але залишатися не було сенсу, обряд очищення завершився . Та й становище справ в Києві приваблювало значно більше, ніж репутація «клятої відьми » зароблена навіки через випадкову невдачу. Примітивною, проте не меншою , була радість Артура . Він рахував дні, коли відбудеться довгоочікуване повернення доньки у рідну домівку. Можна уявити його щиру усмішку, коли він збагнув, що настав кінець постійним чергам  вбитих горем  людей в їх будинку.  
   Після приїзду до Києва ще декілька днів Аля звикала до старого способу життя. Щоправда, дещо змінилося: вже не було надокучливої Віти зі своїм чолов'ягою, їх постійних гулянок, побачень з Аліком. Шкільний клопіт теж був відсутній  ,бо  ледь-ледь  та вже з колишній гордості школи виписали атестат з трійками. Вона була вдячна за таку послугу , враховуючи, що майже  увесь рік не відвідувала закладу. «Освіта і освіченість поняття різні. Розвитку мені достатньо, а призначення ніяк не пов'язане з кар'єрою » - Пояснила вона директору, після довгої нотації, як така талановита дівчина могла запустити навчання за декілька кроків до фінішу.  
  Оселилися вони, як і планувала Аля , в квартирі Тамари Павлівни. Залишок та спокій, що панував в оселі залишився непохитним, бракувало лише оптимізму покійної господарки. Сни на новому місці стали такими ж спокійними, як і атмосфера навколо. Аля почала краще виглядати, спогади про  минулі жахіття швидко хололи . Метою обранки було дочекатися телепатичного сну та почати жити щасливо, без жодних обмежень, без будь-яких рамок, що робили її бранцем власної свідомості. Перше чого прагнула Аля, тільки-но зможе позбутися мітки негативу – помиритися з Аліком. Віра, що сноведіння про їх весілля було телапатичне, надавало дівчині впевненості у реальності своїх намірів. Та Алік випередив її плани.  
  В один із прохолодних вечорів Аля самотньо прогулювалась в парку, втішаючись солодкими годинами безтурботності. Її настрій був досить мінливий: то широка усмішка вкрашала обличчя при згадці тріумфу у Антихронологічному лабіринті, то журба стягувала серце ,коли обранка міркувала про людей,яким змогла допомогти в Херсоні. Вона розуміла, що бажає рятувати тих, хто цього потребує , робити Людський Світ кращим, але не припиняти належати до його частини. Обранку не лякала самотність, але гнітила думка про публічне нерозуміння. Буквально за хвилини до того, як дівчина могла прийняти рішення на користь безпечної самотності, на шляху з'явився Алік. Несподівана зустріч коханого ,на здивування ,не збила Алю з пантелику. Вони мовчки дивилися одне на одного, їх погляди одночасно  викривали образу та сором за скоєнні вчинки.  
   - Пробач, що не зателефонував ні разу. І дякую, що повідомила про маму, завдяки тобі ми своєчасно почали лікування. Ти врятувала їй життя.  
  - Я теж маю перепросити. Я не розуміла, що коїться зі мною, а потребувала цього від тебе. Аліку, від нині я знаю, що маю робити, але від тебе треба лише присутність та любов. Моє призначення - мій клопіт, а наші справи будуть стосуватися нас.  
  - Якщо сама Аля Соломій вибачилась, то я можу більше не хвилюватися над пропозицією почати все з чистої сторінки на руїнах гіркого досвіду.  
  - Хоч і гіркого та багатого. – Всміхнулася Аля. Вагомий  плюс великої сварки- щирість почуттів при примиренні. Прохолодний початок вечору перетворився на найтепліше підтвердження нещодавнього телепатичного сну.  
    Залишок ночі вони провели у Аліка вдома, намагаючись надолужити  втрачений час силою спілкування, яке врешті-решт переросло у те, в що має перерости в подібній ситуації. Аля раділа дужче, аніж на іспиті в лабіринті, бо це не було щось  існуюче лише у паралельних світах – це відбувалось зараз, яке можливе, як «зараз » в майбутньому.  
  Під ранок звичайні для  людини сни припинялися і Аля потрапила в кімнату сноведіннь . Кімната змінилась у дизайні. Не було ні порталів до інших частин, ні прекрасної херувими, що виявилась її тіткою. Кімната сноведіннь була точнісіньким відтворенням вітальні в квартирі Тамари Павлівни. Посеред вітальні стояла рожева труна, навколо неї стовпилися заплакані сусіди та родичі . Аля не розуміла, що відбувається, а коли підійшла до труни звалилася з ніг. Всередині знаходилася вона. З-поміж присутніх обранка помітила Аліка і білого, як сніг Артура.  
 - Що тут коїться?- Звернулася до них Аля , однак в  цьому сноведінні вона була в ролі глядача. 
 - Нащо вона так ? – Запитав Алік у Артура.  
 - Заради нас…Нашої безпеки …  
    Аля прокинулась від того, що забракло подиху. Не дивно, кожного дня своєї смерті не побачиш. Якщо вірити стародавнім прикметам, то сон вказуючий на власну смерть- пророкує довголіття. Але прикмети, на прикрість, не належать до вказівок Всесвітнього механізму. У випадку Алі-це  вказівка, як діяти щоб мітка негативу нарешті припинила шкодити оточуючим. Усі мрії про щасливе життя зруйнувалися за лічені хвилини. Не варто зводити замки стабільності на підґрунті рушійних змін.  
- Чого не спиш? – Прокинувся Алік, від шороху , що влаштувала його дівчина, в спробах впоратись з істерикою.  
- Насолоджуюся моментом казково ранку. – Відповіла Аля, не видаючи урагану, що поїдав її до тла.