«Героя формують його вчинки»

    Спроби пізнання здібностей трохи заспокоїли Алю. Засинаючи, вона подорожувала паралельними світами. Сон був своєрідним транспортним засобом для світових мандрівок.  Подорожі нагадували кіностудію, в якій актор грає тисячі ролей, проникаючи до глибин персонажа. Алю це так захопило, що вона ладна була спати днями напроліт. Та це відрізнялося від кіно тим ,що було справжнім. Сни не продумані сюжети, а коридори між запитаннями та відповідями, і при вірному трактуванні - спосіб зрозуміти світ. Аля відчула, що наш світ- це  всьго-навсього її домівка ,але хто забороняв виходити з дому?  
   Проте, не кожне створіння дізнається про такі речі. Чому саме вона (минулий агностик) має честь знайомитися зі світами - так і не вдалося з'ясувати . Що робити з дарованими навичками в примітивному світі, адже вона не може лише спати «вдома » ? 
   Хоч Аля стабілізувала нерви ,телапатичні сни не припинялись. Один из таких снів ввів її в збентеження. Увісні хлопці з середньої школи вирушили на відпочинок та потрапили в аварію. Причиною була несправність автомобіля. Історія з Танею досі навіювала болючі асоціації , Аля вагалася.  
 - На кону життя людей. – Повторював Алік, який вже ні краплини не сумнівався в точності снів.  
 - Все буде добре, думаю. Я не бачила смерті.  
 - Може зрозуміла не так? Не просто ж наснилося . 
 - С Танею теж наснилося , я попередила , а всеодно збулося. Мені здається, що як зі шкіри не лізь, як зірки зійшлися так і станеться. Знати, що попереду лихо та сидіти в очікуванні нестерпно, але опинитися у психіатричній лікарні ще гірше. Тому мовчатимемо.  
    Кудрява дівчина зустріла Алю зневажливо, вона не кликала її, Аля самотужки змусила підсвідомість зазирнути в кімнату.  
   - Поясни мені, що я маю робити з видіннями? Як завадити тому, що вже вирішено? 
 -  Героя формують його вчинки. Сьогодні ти зробила крок назад . 
 - Я герой?!  Хто ти взагалі? Що від мене залежить?! – Дівчина мовчки зникла ,а сон відправив Алю в абстрактне поняття майбутнього .  
   Знову був прилив чогось затишного, як у сні з Ритою- це одразу налякало Алю. Вона йшла по невідомій будівлі, її рук торкалося щось приємне. Підійшовши до силуєтів ближче, в животі закружляли метелики, а отже , людьми що стояли далі, були будівельники та Алік . «Тільки не він! Мені потрібна  бодай одна кохана людина поряд !» Але ніщо не збиралося її жаліти . Над головою Аліка величезна люстра почала хитатися. Щось талановито знущалося з Алі , змущуючи спостерігати, як кохана людина в секундах від загибелі.  
  - Алік відійди  звідти! Аліку, відбіжи в сторону!  
  - Він тебе не почує, в цьому вимірі ти лише глядач. – Пояснила діівчина з кудрями. Вона вперше завітала до сну Алі , щоб повернути її до білої кімнати. - Запам'ятай добре, що ти ходиш по лезу ножа. Тобі відкрили простори не за для розваг! Такої  грубої помилки, як сьогодні з хлопцями, що потрапили в аварію , тобі не пробачать! Я не зможу зарадити тобі вдруге! Дій! -Аля прокинулась, немов ошпарена, ухопила телефон та без з'ясувань обставин ,викликала швидку на будівництво.  
   Щастя кипіло в жилах, коли Аля побачила Аліка в лікарняній палаті живим, з трохи ушкодженною головою. Так сильно, як тоді вона його не обіймала, так плакати від радості- не плакала. Швидка приїхала раніше, ніж люстра встигла впасти на Аліка. Технічно, без зволікань, Аля нарешті врятувала життя.  
  -  Твій дар врятував мене . Сам не знаю, як це сталося..Люстра була намертво закріплена.  
  - Сподіваюсь, що не він нарік тебе на небезпеку. – Голова Алі переберала тисячі теорій за секунду. - Раніше  нікого не виходило рятувати, а зараз вийшло. Чи це завдяки послузі дівчини з кудрями?  
 - Ти про що?  
 - Та це я так..Не зважай, я ще досі злякана. – Вона не знала, як все пояснити Аліку, якщо сама не знала вірної відповіді.  
 - Все минулося, моя рятівнице.  
    Поки Алік перебував в лікарні, під наглядом , у Алі був час подумати. Вона розуміла, що за нею хтось з невідомо якого світу спостерігає. І це створіння  вельми незадоволене або незадоволені  тим ,як  Аля воліє бездіяти замість того, щоб приймати рішення. Але які рішення є ключами до затвори з поясненнями ?  
  Аля потребувала підримки Тамари Павлівни. Не знаючи усієї проблеми, вона завжди уміла підтримати, придати ентузіазму у любій ситуації. Вона завітала до бабусі на цвинтар.  
 - Як же я шкодую, що не приїзжала до тебе частіше, не була так відверта, як ти зі мною. Не хвилюйся бабусю, тепер я не вважаю почуття  безглуздими імпульсами. Саме вони описуют нас тими, ким ми є . І допомога іншим – це не марна трата сил. Проте, не страшно не хотіти помогти, жахливо бажати цього понад усе на світі, але не змогти.  Зрозуміти твої наставлення вдалося  лише  після тернистого шляху. Я жалкую , що проґавила купу шансів осягнути це з твоїх слів, з думок Аліка. Тоді я могла жити звичайним життям, а не блукати в безодні світів у пошуках сама не знаю чого. Тепер, бабусю, я розумію, що ти не у стелі сил просила . – Її монологу завадили кроки, до могили Тамари Павлівни прийшов Артур.  
 - Я мріяла побути сама.  
 - Я не знав, що зустріну тебе тут так рано. Я приніс квіти Тамарі Павлівні. Може поговоримо, якщо вже побачились? – Аля проігнорувала його слова, вона попрощалася з бабусею та збиралась піти, але Артур схопив її за руку.  
 - Як цивілізовані люди,  ми все ж поговоримо. -Наказним тоном заявив він. – Хоча б заради світлої пам'ятаті Тамари Павлівни, яка розповіла мені про твоє існування. Я кохав Риту, ладен був все покласти до її ніг, але був нудним для неї. Певно, поспішав з серйозними намірами. Хотів з нею сім'ю , не ходив на дискотеки, просив її збавити оберти щодо гулянок. Вісімнадцять  років було потрібно, щоб до мене дійшло, що любов така  річ, де місце мають вчинки і компроміси. А в юності, коли твоя мама веліла мені зникнути, бо зненавидить, я поїхав в Херсон. Та даремно виходить…Після того, як Тамара Павлівна повідомила, що в мене є донька, я повернувся та збагнув, вона мене ненавидить і так, а я досі кохаю. І її смерть буду оплакувати до судного дня. Ти мала почути історію своїх батьків та засвоїти урок для себе. Іншого я не чекаю, ти показала свою позицію. Завтра я їду в Херсон, бувай Алю. – Артур стрімко направився до виходу з кладовища. Аля завмерла в роздумах «Вісімнадцять  років страждань не малий термін. І навіщо ?Можна було створити сім'ю, почати все спочатку. Невже існують однолюби?». В грудях так запекло, так сумно стало , ніби це вона була приречена на роки туги. « Ось воно- співчуття » - збагнула вона.   
  - Тату! – Ехо окинуло весь цвинтар. Артур застиг. Він повільно обернувся назад, досі не вірячи, що це звернулися до нього. Аля зірвалася з місця та кинулась йому в обійми. - Пробач мою сухість, я сильно помилялася. Ми маємо триматися разом!