«Ще зовсім безметежні дні агностика»

     Аля Соломій була агностиком, тому такі речі, як пошуки фактів про інші світи, здібності екстарасенсів , існування всесвітньої сили, що створила людство зовсім її не цікавили. Аля з категорії людей для яких кар'єрний ріст є головним пріоритетом. Бажання бути першою, мати все найкраще виховало в ній якості цілеспрямованості та скрупульозності . З першого класу фото Соломій виднілося на дошці пошани, після переходу до середньої школи незмінно перебувала на посаді старости класу. Залишився останній крок – закінчити одинадцятий клас з золотою відзнакою. У такої відміниці, як Аля,  з цим не повинно виникнути жодних проблем, тому і шанс вступити до пристижного вузу на бюджет ,  майже в кишені. Аля не могла дочекатися коли почнеться новий етап її життя.  Більше, ніж здобувати перемогу – їй приносило задоволення починати погоню за наступною. Та і люди, що оточували Алю протягом усіх шкільних років відверто набридли.  
  Так само, як жилка кар'єристки вклала в Алю похвальні чесноти,  так і заклала в її характері помітні вади. Аля не довіряла нікому з ким навчалася  і не прагнула щоб хтось прикіпів душею до неї. А намір допомогти чи поспівчувати комусь з оточення було надзвичайно рідке явище. 
- Емоції заважають раціональним думкам, а брати на себе  частину бід іншої людини -означає витратити свої сили без перспективи і накликати на свою голову вже власних проблем. – Так вона відповідала, коли її хлопець надокучав моралями про людяність.    Відверті розмови Аля взагалі не визнавала, вважала це майбутнім компроматом опонента проти тебе. Але плітки обожнювала, Аля була прихильницею яскравих сенсацій ( і не дивно, на журфак планує вступати). З роками,  шкільні товариші вже не намагалися завести з Алею дружбу , проте поводилися з нею обережно, трохи побоювались та поважали Соломій. А як же ще суспільство мусить поводитись з лідерами?  
  Тільки зі своїми хлопцем Аліком Аля втрачала свій крижаний норов. Він розумів її думки просто  поглянув в очі,  Алі достатньо зробити декілька жестів і Алік вже починав діяти так ,щоб його кохана посміхалася весь залишок дня . Він був синтементальний романтик , душа компанії,  «людина-позитив ». Ні важка праця на будівництві, ні  складне навчання на архітектурному факультеті, ніколи не псувало йому настрою. Коли графік ставав заплутаним і заганяв Аліка в складне становище, на допомогу приходила здібність Алі розкладати всі справи по поличкам і через мізерний час , в голові Аліка знову панував порядок та позитив. Дивлячись на цих двох закоханних, можна дійти висновку, що протилежності дійсно притягуються.  
 Того першого вересневого  вечора,  вони довго гуляли вулицями Києва. Не бачившись майже півлітку , закохані не могли наговоритися , кожен з них подумки бажав ,щоб ця мить не закінчувалася .  
 - В тебе нарешті відпустка на будівництві?  
 - Скоріше довготривалі вихідні. – Трохи засмучено виправив Алік. – Батько повідомить, коли їх бригаді знадобиться допомога, а коли це буде…  сказати складно.  
 - І чому ти засмутився, ніби частину бізнесу втратив? Хоча б відпочинеш, про навчання подумаєш. Згадай, скільки тобі довелося наздоганяти в минулому році через ці свої халтурки. А так, бодай почнеш курс з хорошого старту.  
 - До такого ботана, як ти мені ще дуже далеко. – З насмішкою відмітив Алік, Аля почервоніла,немов почула найвульгарніший із компліментів. – До того ж ці , як ти кажеш, «халтурки» ,  дозволяють мені сплачувати за орендовану  квартиру і проживання взагалі. Тому день- другий і я вирішу питання з роботою.  
 - Розумію.- Видихнула Аля. – В тебе все вийде, де б ти не працював. Але котику, я хочу щоб твої рученята в такому молодому віці не були  занедбаними і вбитими ,як і здоров'я в цілому. – Алік покладливо кивнув, і їх чудова вечірня прогулянка продовжилась у супроводі примітивних тем та дотепних жартів. Цю романтичну ідилію зміг перервати час ,який був суворо обмежений для Алі . 
  - Я додому. – Засмучено сказала Аля, поглянувши на годинник.  
  - Хочеш вже йти ?  
  - Мушу.  

   Додому Алі не хотілось йти дуще, аніж комусь співчувати. Ноги мандрували до будинку, а думки ще досі залишалися в парку, поряд з Аліком та нещодавніми моментами радості. Усі метелики, що пурхали усередині  зникли,  тільки-но Аля переступила поріг квартири. В передпокої на Алю чекала жінка середніх літ, вигляд в неї був не надто доброзичливий, а запах алкоголю надходив від неї сильніше за будь-який парфюм. Це була її тітонька Віта, в звичному повсякденному стані.  
  - Де ти швендяєш до таких пір ? – Ледь чітко промовила жінка.  
  - Я прийшла вчасно, навіть на п'ять хвилин раніше. – Аля навіть погляду не перевела на розгнівану жінку,  спокійно знімаючи верхній одяг. Тітка наблизилась до небоги  ще більш розгнівано.  
  - Ти і твоя матір в край знахабніли! Одна приходить майже опівночі, як та пава, а старше стерво вже третю добу десь вештається! Все на мені з  Едіком тримається! 
 - Ага. – Аля відштовхнула тітку та направилася до своєї кімнати.  
- Ще раз спробуєш мені «агакнути » опинешся на смітнику! – Зазвичай , на Алю не діють провокації, але у кожної людини є точка кипіння і право зірватися. В той вечір, Аля вирішила скористатися таким правом.  
- Де я опинуся? Бридка ти алкоголічка, як в тебе вистачає сорому казати, що все на тобі з чоловіком тут тримається?! Подякуй, покійному діду, який залишив тобі з мамою цю квартиру у спадок!  А також, вам всім треба молитися за бабусю, яка  продовжує фінансово підтримувати що тебе, що маму ,що твого любого Едіка!!! – Віта почала репетувати на всю квартиру та симулювати,  хапаючись за серце. На її істерику, як той покірний песик, з кухні прибіг чоловік Віти. Едік, високий чолов’яга, зі щуплою статурою. Поглянувши на його обличчя, серце стискається від жалості, але звернувши увагу на синці під очима, на бліду шкіру, - зрозуміло  що людина згубила себе алкоголем і жалість одразу зникає.  
- Віточка, що сталося, моя хороша?  
-  Ой любий…Ой…- Вже тихіше вила Віта. – Ця мала потороча каже мені, що ми тут усі живемо за рахунок моєї мами!  
- Що за нісенітниця!!! Як би ми посміли жити за кошти літньої жінки?  
- Ти тільки і смієш жити так ! - влізла дівчина. 
- Аля, май повагу до дядька! Він єдиний  чоловік  в нашій родині, всю важку роботу виконує він! Це не твій батько від якого і слід простив !  
- Батька не чіпай! Його я не бачила, тому судити не буду. Але проте, які ви гади,  я можу стверджувати без сумніву! – З цими словами Аля вбігла до кімнати і декілька годин плакала увіткнувшись лицем в подушку , занадто  накипіло. Багаторічний негатив, яким були просочені навіть стіни будинку перетворювали Алю на безпринципову кар'єристку, яка не вірить в щирість людей та зводить навколо себе  стіни , що кріпнуть з кожним роком .  І не дивно. Яка вірогідність пізнати світло, відаючи лише про пітьму  ?  
   Посеред ночі в коридорі  пролунав гучний звук - щось впало. Аля злякалася з просоння, але оговтавшись від сну зрозуміла- мама нарешті повернулася додому.  Очевидно, жінка випила достатньо , щоб ноги перестали слухатись, в результат чого вона перечепилася  та впала разом  з комодом.  
 - З'явилась! – Вигукнула Віта. – І півроку не минуло!  
 - Тихо, завтра вже поговорите. – Рявкнула  Аля. З декількох спроб їй вдалося підняти матір та приволокти  до ліжка, жінка миттєво заснула , солодко  захропівши на всю кімнату.  
   На ранок Аля приготувала мамі сніданок, в склад якого входили мінералка та аспірин. Це був її стандартний лайтбокс . Аля вирішила не чекати до обіду поки вона прокинеться, і не мала в планах спостерігати сварку двух язикатих сестер, тому непомітно зібралася і хутко пішла з дому. Їй потрібно було відпочити після вчорашніх потрясінь, але зустрітися з Аліком змоги не було, хлопець не впускав нагоди заробити.  Навіть в такі дні, Аля не розуміла, що тримати все в собі не прояв великої сили духу, а добровільні тортури. Їй здавалося, посидіти на березі біля Дніпра - найкращий  вихід. Весь свій біль вона намагалася викинути в річку, такий психологічний прийом   її приваблював. Сеанс психотерапії був припинений дзвінком Тамари Павлівни. Люба бабуся, немов відчула коли саме  запросити онуку в гості.  
 - Досить себе жаліти. – Сама собі наказала Аля . – Бабусю засмучувати не треба.  
   Через постійні затори великого міста, Аля понад дві години діставалася будинку бабусі. Тамара Павлівна була жінкою зі стержнем , цілеспрямованість Аля стовідсотково перейняла від бабусі. З молоду вона з дідусем Алі працювала не шкодуючи себе, щоб їх доньки мали краще майбутнє. До поважних літ їм вдалося зібрати плоди своєї довголітньої праці . Подружжя стало акціонерами пристижної фірми, дуже велика рідкість в країні для людей їх покоління. Чоловік пішов рано з цього світу, а Тамара Павлівна взяла управління акціями на себе. Доньки непутяші виросли, дати їм щось крім квартири було необачно, а головне небезпечно. Тому жінка і вирішила дочекатися поки Аля зізріє, бачила вона в онучці єдину надію і гордість теперішнього роду Соломіїв.  
    Аля не встигла зайти до квартири, як бабуся кинулась на неї з обіймами і ледь не з порогу стала годувати пиріжками та поїти свіжим компотом. Аля привіталася з бабусею не менш люб'язно. Вони довго теревенили на кухні, Тамара Павлівна все розпитувала Алю за навчання, ось з ким дівчина могла говорити про цілі і мрії без зупинки.  Тема стосовно Аліка змушувала Алю соромитись, вона її швидко змінювала. Та і не в її стилі було про особисте життя розпатякувати, навіть бабусі . Коли пауза в розмові була більшої, ніж минулі, Тамара Павлівна задала питання, що мучило її від коли Аля зайшла в дім . 
 - Дівчинко моя мила, чому ти така сумна?  
- Та що ти таке бабусю вигадала? Невже б я оце сміялася з тобою півдня, якби сумувала?  
- Аля, я пишаюся твоїм розумом, милуюся красою, але коли ти починаєш брехати в мене зникає віра у все прекрасне, що є в цьому світі. Твої очі скажуть правду, скільки б язик не намагався лукавити. – Аля опустила свої очі, що самі того не знаючи, зрадили її, слова сховалися десь глибоко, проте Тамара Павлівна рішуче їх витягувала.  
 - Що, мама додому повернулась? Чи «голубчики» спокою не дають ?   
 - Все так .  
 - Ганьбити маму не хочеш, тому мовчиш? 
 - Хіба вона без мене не впорається з приводом зганьбитися? Бабусю, що тут ще можна сказати, якщо про суть печалі ти сама здогадалась? Та і в цьому немає нічого нового..А хоча ні, є свіжі репліки - Віта вирішила Едіка возвеличити за рахунок тата.  
- Господи! – взялась за голову бабуся. – Чим же ми так нагрішили, що ти покарав нас такими доньками! Таке розчарування! Вони твого діда і звели так рано в могилу! Господи допоможи нам! 
- Годі! – Скривилася Аля. – Ні до чого тут твій Господь, люди самі собі обрали такий шлях. Пиячити куди легше, ніж прокидатись для чогось щоранку. Бабуню, досить вже дивитися вверх та кричати «Господи !» Стеля тобі нічим не зарадить, та і навіщо?  Я кар'єру побудую, будеш дивитися телевізор та пишатися мною , а на канікулах відправимось з тобою у якусь невеличку подорож. І скажи-но мені чого нам допомагати треба? 
- Ой сонечко, дай Бог щоб все так і склалося.  
- Не Бог дасть, а вільний час та бажання.  
-  Подобається мені твоя сила, твій настрій. Не розгуби ці скарби, знаючи що вони частина тебе, ти всього досягнеш. Але люба, не забувай що відчувати так само важливо, як думати. Інколи, ніякі думки не вирішать проблему так, як голос серця… 
- Добре, бабусенько. – Перебила її Аля. – Я обов'язково буду пам'ятати про всі твої настанови, але посилати думки в атмосферу я буду лише з научної точки зору і Біблію читати не стану. Пробач, але мені вже час ,поки доїду.  
- Добре моя хороша, але все ж таки спробуй хоча б разочок озвучити свою мрію, можеш перед сном, щоб не почув  ніхто.  
- Гаразд бабусю, гаразд. – Аля  вийшла з бабусеної квартири та глибоко видохнула. «Скажи бодай слово про свої негаразди, будеш в кінці кінців або слухати промову, щоб когось заспокоювати, або сам станеш такою промовою заспокоюватися  » . 

Додому довелось повернутися на годину раніше від дозволеного гуляти. Робити було нічого та і тревога чи вдало скінчилася сварка мами і тітки не залишала Алю. З порогу було чутно гучні пісні, веселого тріо родичів. «Не знаю, як там сварка, а примирення проходить вдало. Могло бути і гірше ». Такий висновок підняв Алі настрій, вона вже хотіла лягати спати, як голос мами змусив її спинитися.  
- І де тебе носило цілий день?  
-  До бабусі в гості їздила.  
- А хату до ладу приводити не треба, так ?  
- Взагалі-то я вчора замість тебе прибирала, а сьогодні черга Віти. – Мама вилупилась не тверезими очима на сестру, а та не розгубила навичок починати сварки.  
-  Бачиш Риточко , ніякої поваги до нас всіх немає! Прибрала разок за мамою і без сорому дорікає !  
- Чуєш, шановна.- Звернулася Аля до Віти. – Я тебе з повагою прошу , стулити  свою пельку ! Тобі мені ще про сором казати? Тим паче після вчорашніх твоїх реплік!  
- Аля замовкни! – Гупнула об стіл Рита.  
- Мамо, я не буду мовчати! Ти б чула, як вона жалілася, що ми у неї вже в печінках сидимо, що на ній лише все тут тримається, що Едік цар Соломон, а мій тато останнє лайно.  
- Яка нахабна брехня! – Завищала тітка, Едік слухняно піддакував за жінкою. – Про її грубе до нас відношення казала ,так це правда. На захист Едіка, навела приклад поганого чоловіка на твоєму батьку, за це прости. Але з сестрою мене сварити не смій! Краще розкажи мамі, як ми тут усі за рахунок бабці живемо!  
- Ах ти ж… 
- Досить! – Заволала Рита, пропалюючи доньку злющим поглядом. – Тобі скажуть прибрати , зробиш! Всі вихідні на господарстві будеш! Зроблять зауваження, виправишся! А за гірку правду про тата можеш сердитись скільки заманеться, вже доросла. І знай ще одну- від нього ти взяла такий гнилий норов та необґрунтовану зарозумілість. – Аля героїчно витерпіла мамин монолог , погляд і той не видавав рідним  гору сліз ,які вже за хвилину котилися на її постіль.  
- Повноліття вже скоро, кінець тортурам над психікою. – Сказала Аля собі на втіху, в ту мить їй згадалося прохання бабусі і вона роздратовано промовила  -   Матерія, куди начебто  надходять наші думки, дай змогу покінчити з таким життям, як зараз і якщо вже на те пішло, дай змогу  побачити батька, щоб пізнати структуру моєї гнилючої середини.  
    Після істерики, Аля так і не змогла заснути. Вона так довго гортала новини  соціальних  мереж ,що не помітила, як настав ранок. Рушив на кухню за кавою Аля з'ясувала, що вдома лише вона - це було чудовим початком дня. Та раптом, дзвінок у двері потурбував її насолодження самотністю. Ранковим гостем був приблизно 40-річний чоловік, с густим світлим волоссям та блакитними, немов небо очами, які збільшились в ту мить, коли Аля відчинила двері.  
  - Добрий ранок. – Привіталася дівчина. – Чим можу бути корисна? – Чоловік завмер, рухались лише його очі.  
  - Вітаю, ти випадково не Алефтина Простакова? 
  - Алефтина…Соломій Алефтина…- Розгубленно відповіла Аля.  
 - Отже , твоя мама дала тобі своє прізвище. -  З якимось смутком додав незнайомець. 
 - Даруйте, а ви….Ви хто?  
 - Аля…- Він  відповідав не швидше, ніж Аля ставила питання. – Знаю ,що в це складно повірити….Я твій батько. – Чоловік спостерігав, як Аля повільно кліпала очима , а коли дівчина ледве не зомліла  здогадався завести її на кухню та дати води. Після пари ковтків , в голові Алі почала грати мелодія , яка заважала зосередиться на самій несподіваній зустрічі в її житті. Минуло 30 секунд і Аля зрозуміла, що це рингтон на її телефоні, а вся ранкова зустріч – звичайнісінький сон . 
  Ранковим півником  став Алік. Він хотів провести вихідні разом, оскільки знав, що в навчальний процес це єдині два дні, коли Аля не заклопотана  і зможе провести час з насолодою. Але Алі довелось зруйнувати плани коханого, повідомивши про диктаторський режим щодо неї. День вона використала з користю. Прибрала самі закинуті місця квартири, викинула мотлох з комори, нарешті розібрала Гімалаї з брудного одягу,  а кінець дня залишила дня свого саморозвитку. Не зважаючи на перелік виконаної роботи , Аля не припинила думати про свій сон, про його реалістичність. Їй здавалося, що вона це справді пережила, що історія не завершена. Але, як бідолашна не намагалася додивитися сноведіння, подібного не снилося. А наступної ночі безсоння схопило Алю у полон і їй залишалося переписуватися з Аліком до самого ранку. Вона чула, як Віта та Едік сварились поки збирались іти по гриби, півгодини потому , вони нарешті дійшли згоди, які штанці мусить надягунти Едік. Також, Аля припустила, що сьогодні маму дома не чекати, бо по її грайливому настрою слід зрозуміти, що Ритка йде на «полювання ».   
  Залишитись  на всі вихідні вдома виявилось не так жахливо ,як уявляла собі Аля спочатку. Кава, улюблене печиво,  цікавий серіал і можливість комфорто почувати себе у власному домі – що може бути приємніше? У двері почали дзвонити «Ех, недовге щастячко », подумала Аля, розуміючи, що Вита та Едік довго грибів шукати не будуть.  
 Але відчинив двері, бідолашна зідригнулася від здивування. В дверях стояв 40-річний чоловік з таким самим густим світлим волоссям та блакитними очима, точнісінько як увісні.  Що він , що вона , перелякано дивилися одне на одного. Після короткотривалої мовчанки, Аля все ж таки  наважилась почати діалог, все відбувалося, як у сноведінні . 
  - Добрий ранок. Чим можу бути корисна?  
  - Вітаю, ти випадково не Алефтина Простакова? 
  - Алефтина…Соломій Алефтина…- Ще більш розгублено, ніж увісні  відповіла Аля.  
 - Отже , твоя мама дала тобі своє прізвище. -  З уже відомим смутком додав незнайомець. 
 - Даруйте, а ви….Ви хто?  
 - Аля…- Так само не квапившись почав чоловік.  – Знаю ,що в це складно повірити….Я твій батько. – Чоловік стримано чекав поки Аля щось скаже, але у неї ніби мову відібрало. Доволі спірне питання, що шокувало її більше: несподівана поява батька через 17 років чи сон, який переніс увесь свій сюжет в реальність, наче фільм увімкнений на повтор?