23.02-1.03

***

Персифона лежала у власній лежанці. Хазяєва ще будуть не скоро, але зі солодощами, так як вона сумлінно виконувала свій обов’язок - квартироохоронця треба поважати. Якби Фіма, це котисько, не кричала б зараз у вікно, ніби її тут ріжуть, то було б взагалі прекрасно. І чого їй не сидиться? Там сніг, а вона. Ай, коти ніколи логічними не були. На думку болонки це егоїстичні істоти, яким би тільки жерти та спати. А і ще її, дорогу болонку, що має свої обов’язки і гарне походження, яка вихована для того щоб нести добро хазяєвам, щоб вони за свою домівку не переживали, коли важко працюють заради того щоб прокормити їх всіх, займає. Вона тут для краси - хай і робить свою роботу. Шерсть вона свою давно вичісувала? А милась коли останній раз? Та її ж загнати в ванну - це така морока для хазяїв. Приходиться на неї гавкати, щоб вона забігла. Персифона вилізла з ліжечка та побігла перевіряти квартиру. Ніхто не заліз. Та й якби заліз - грабіжник не уникнув її зубів. Ну а тепер, можна і лягти поспати. Так, бути квартироохоронцем - дуже тяжка робота. Скоро прийде хазяїн і погуляє її. Але тільки весна почалась, може вже можна повалятись в талому снігу та знайти новий аромат. Ух, тільки б дочекатись їх.

***

Весною не завжди є можливість бути щасливою. Маруся це знала. Бродячи по вулиці, вона ледь трималася, аби не ридати. Ну як так? Чого він її зрадив? Чому раз проблема, так не поговорити. Погляд плив від сліз, що стримати було важко. Але треба. Раптом вона почула від жінки, що шла поряд звичайне питання: “У вас щось сталось?”. Маруся не хотіла, але розридалась в її обіймах. Дівчина так хотіла бути почута зараз. Вони сиділи в кав’ярні та обговорювали це все. Жінку, що стала її допомогою звали Аліса. Їй було 30 років і та зараз вона була дизайнером на фрілансі. Аліса розповіла свій досвід, як вона дізналась про зраду: в них з її колишнім чоловіком вже була дитина та 5 років шлюбу. “Є люди для яких кохання, відповідальність, зобов’язання - це всього лиш пустий звук, - сказала на прощання Аліса, - зараз твоя мета - зробити так, щоб пустим звуком стала ця ситуація, а він - лише неприємним пережитим досвідом.” Маруся видихнула. Вечори ще були холодні. Але вони були новими в її житті. 

***

Саша прикрашала стіл. Скоро прийде чоловік. Її життя здавалось казкою. Але це було не страшно. Вона стала незамінним копірайтером. Їй писали різн компанії, щоб вона створила текст для них. Ринок в такі моменти ніби чекав того, щоб вона звернула увагу. Саша пам’ятала як починала. Як отримувала за текст 100 грн і не знала чим перекривати життя в гуртожитку. Тоді одночасно підпрацьовувала в кав’ярні. З тих часів залишилися ще помітні синці під очима. Після навчання вона могла вже дозволити жити просто на текстах. Творити скільки могла. Так пройшло 2 роки. Вона відкрила депозит та ходила на навчання. Там його і зустріла - Максима. Він теж тоді прийшов для послухати. Далі вони були звичайними друзями, а далі - парою. Все підказувало, це її доля. Все життя плавно збиралось легко та прекрасно. Подруги були раді за неї, що залишились біля неї ще з навчання. Зараз вони сім’я. Максим скоро прийде і для нього в неї прекрасна новина. Те що вони мріяли останній рік. Сьогодні їй було зле. Вона зробила тест. Скоро в них буде дитина. 

***

В книгарні було тихо. Мирослава розкладала товар. Вона вже давно це хотіла зробити. Постійно працювала, відкладала кожну копійку, недоїдала, дивилась приміщення. Їздила по місту. Шукала інвесторів, приміщення. І ось воно - ідеальний магазин. Це було 2 зали, що після прибирання було дуже затишне. Треба було підібрати шафи з полицями. Жінка об’їздила всі магазини. В ці шафи вона закохалася. Дубові, лаковані, достатньо кріпкі щоб втримати товсті романи в собі. Лишилось їх ставити. Це було важко самостійно збирати їх, але вона змогла. Дал листи видавництва. Відмова, відмова, ігнор, відмова. Але далі було краще. Одне з видавництв погодилось реалізувати в них продукцію. Далі інше погодилось. І ще одне, і ще одне. Тепер було достатньо, щоб почати працю. Поки не було кого взяти як продавця, тому Мирослава була тут за всіх. Дуже символічно, що це станеться весною - відкриття магазину. Вона зібрала каштанове волосся в дулю і перевернула табличку “Close” на  “Open”.

***

Анна сиділа в ванні. Поряд стояв букет білих троянд. Вона його купила сама. На кухні було куплений чай. Ще незапалені аромасвічки з ароматом кави, гібіскусу та винограду. На тремпелі висів чорний халат. Дівчина вилізла з ванни та вдягла його. Пахло від нього кондиціонером з ароматом лаванди. Підлога була прохолодною. Їй подобається ходити в капцях по власній квартирі. Все обставлено в її смаку. Клінінг вже все прибрав. Вона розчесалась перед дзеркалом. На кухні стояв торт. Київський, її улюблений. Анна запалила аромасвічки, далі заварила чай. На ноутбуці стояв новий серіал. Сівши за стіл жінка вирішила почати весну з улюбленого. Залишилось лише радіти - її самотність була її ж суперсилою. Їй не потрібен був ще хтось щоб бути щасливою. І від сьогодні вона це прийняла в собі. 

***

Інколи здається що ось це - справа всього життя. Але в ситуації Христини було одне “але”: воно вже набридло. Ні, це сталося раптово. Це було зрозуміло ще роки 3 тому. Спочатку ти нудишся, потім допускаєш думку, що ти не хочеш на роботу. Не просто якась лінь, не сьогодні, не цикл, а факт. Не хочу. Зовсім. Приходиш просто відсидіти. Запевняєш себе що заради грошей це робиш. Так проходить рік-півтора. Не радієш підвищенню. Бісять колеги. Вони не погані, просто ти весь час на їх обличчя дивишся. Далі ти запевняєш себе, що ти поки тут, поки не з’явиться краще. Це ще рік. Може більше. В може повезе, що ти дійсно знаходиш те, що бажаєш. В може й ні. У випадку Христини - і так, і ні. Вона знайшла заняття що їй подобалось, але робота та місце, яке було б для непогане: зась. В таких випадках чекаєш піку. Коли допече. І найкраще що зробити: потихеньку зібрати суму. Достатню для того, щоб піти і на щось жити. Ось сума готова. Сьогодні Христина подала заяву про звільнення. Тепер вона могла почати те що подобається і йти далі. Весна почалась гарно: вона починає нове та стає тим, ким хоче.