Есперанто: від лінгвістичного новшеста до провалу

Англійська мова є мовою міжнародного спілкування. Це факт. Але є ще один: ХІХ століття було повне нових ідей. Однією з них є есперанто: штучна мова, що повинна була бути міжнародною, але не вийшло. 

Історія її створення починається з 1860-70-х в місті Білосток (сучасна Польша). В ньому був перетин етнічних груп: поляки, євреї, німці та інші громади. Саме тут народився і працював Людвік Лазар Заменгоф - батько мови. Він бачив як проблеми мов спричиняли конфлікти в місті, що зародило в ньому ідею створити нейтральну мову. Створення її базувалося на вже існуючих мовах: слов'янські, латинь, італійська, німецька, англійська і французька. Це зумовлення легкість запам’ятовування, так як кожен міг запам’ятати слова через те, що вони зустрічаються в його мові (наприклад, urbo - місто чи domo - дім). Людвік зробив її незмінною граматично та фонетично. Якщо іменник, то його закінчення тільки “-о”, якщо прикметник - тільки “-а”. Завдяки цьому її легше запам’ятати і граматично побудувати речення. Ця система не лише спрощує сприйняття, а й дозволяє носієві мови самостійно конструювати нові слова з відомих коренів, зберігаючи повну зрозумілість для оточуючих. З побудовою дієслів теж неускладнювалось. Це залежало від активності/пасивності дієслова та часу в якому відбувалось. Додавання дієслова esti (бути) допомагало зрозуміти тривалість дії. З синтаксисом використовувалось лише 2 відмінки - називний та знахідний, що певним зміненням між відмінковою варіантністю слов'янських мов та аналітиці романських. Завдяки тому що до додатку можна додати закінчення “-n” можна вільно будувати і прясо, і інверсією. 

Повернемося до Людвіга Заменгофа. Перший його проект “Lingwe Uniwersalna” був завершений ще в 1878 році, однак через цензуру і тиск батька відклалась публікація. У 1887 році світ побачив працю “Lingvo Internacia” (Міжнародна мова). Заменгоф підписався як Dr. Esperanto (той, хто сподівається). Так нова мова почала своє існування.

Перший час з приводу есперанто було багато дискусій, пропозицій реформ. Це не перший був випадок, тому що мова була штучна і далеко не первопроходцем (наприклад, була ще волапюк, що не стала поширена через часті зміни в граматиці). в 1905 році на Першому всесвітньому конгресі есперантистів в місті Булонь-сюр-Мер (Франція) було прийнято “Декларацію про есперантизм” що основа мови Fundamento de Esperanto є недоторкана та незмінна база. Заменгоф також відмовився від авторства, назвавши її надбанням людства. 

Перша чверть ХХ століття вважається “Золотим віком” в історії есперанто. У 1920-23-х роках відбулася спроба впровадження на державному рівні в Лізі Націй. В осному мову підтримувала делегація Ірану, підтримана Китаєм, Японією, Індією та низкою південноамериканських країн. Саме вони висловили пропозицію встановити нову штучну мову як допоміжну в організації. У 1922-му році заступник головного секретаря Ліги Націй та японський дипломат Нітобе Інадзо підготував ґрунтовну доповідь за результатами своєї участі у Всесвітньому конгресі есперантистів у Празі. Він схарактеризував есперанто як "двигун міжнародного життя" та підкреслив його надзвичайну ефективність у педагогічному плані. Це означало що в певних школах нова мова вже викладається. У квітні цього ж року відбулася Міжнародна конференція вчителів в Женеві, де заявили, що учні з вивченням 2 рази на тиждень вивчуть її за рік, на відміну від французької чи англійської, що не можливо. З цим з’явилась нова функція есперанто: вивчення для полегшення засвоєння подальших іноземних мов в майбутньому. В цей же період виник проект від доктора Вільгельма Моллі: зробити країну, де есперанто є державною. Обрали Нейтральний Мореснет, що знаходилась на невеличкій території між Бельгією(тоді - Об’єднаними Нідерландами) і Пруссією. Ця територія насправді існувала ще 1816 року, через надходженням тут цинкових рудників. На початку століття Моллі запропонував тут зробити тут есперанто державною, проект цієї ідеї називався Amikejo (“Місце дружби”). 

Здавалося, що все йде прекрасно і нова мова стане міжнародною. Але в 1923 році французька сторона наклала вето. Член Французької академії, делегат від Франції Габріель Аното розглядав есперанто як загрозу для статусу французької мови як мови дипломатії та стверджував що вона стане причиною “деградації літературних стандартів світу” В 1922 році міністр освіти Франції Леон Берар видав декрет, що забороняв викладання в французьких школах цієї мови, називаючи “інструментом комунізму”. Це й стало причиною її загибелі, тому що Франція як одна з провідних країн світу зчинила супротив, тому її розглядання в Лізі Націй припинено. Проект Amikejo теж зазнав поразки. В 1915 році Пруссія припинила існування, в 1919 році Версальский договором Мореснет віддали Бельгії. Нині це місто Кельміс. Так вона і не поширилась. В 1930-х роках вона отримала ще більші репресії. Адольф Гітлер у "Mein Kampf" прямо атакував есперанто, стверджуючи, що це частина єврейської змови для ослаблення національної ідентичності народів. В Третьому Рейху есперанто була заборонене. В Радянському Союзі Сталін розглядав міжнародні контакти есперантистів як загрозу державі. У 1937-1938 роках лідери радянських есперантистів, зокрема Ернест Дрезен, були розстріляні як "шпигуни та сіоністи". Після 1945 року в економічне панування вступила США, тому англійська більше поширилася через переїзд в Америку для пошуку кращої долі. 

Наразі підемо до критики мови. Хоч і есперанто має просту граматику та зрозумілість, все-таки з нею є проблеми. По-перше її створення базувалось в більшості на романських, германських та слов’янських мов, носіям інших груп, наприклад арабу чи китайцю деякі звуки будуть важкі для вимовляння. Причиною цього є те що у Людвіга Заменгофа не було великої варіативності. Тому есперанто можна назвати як “спрощену європейську” мову. Далі критикують гендерний дисбаланс. В мові майже всі слова чоловічого роду, для утворення жіночого треба окремий суфікс -in-. Тому постає проблема з написанням слів середнього роду. Це призвело до появи сучасних рухів, наприклад ріїзм, що пропонує гендерно-нейтрально займенник ri, та ічізм, що пропонує чоловічий суфікс -ic-. Стара школа цьому противиться.