Частина 4. Гості з зірок. Загроза ззовні.

  - Я тобі ще раз кажу, - терпляче пояснював Ге-орі, - мені терміново треба побачитися з Високим Лордом Клентаріелем!

 - Його Світлість проводить важливу нараду, - незворушно відповів гвардієць, що стояв на чатах біля палацової брами. - Наказано нікого не пускати.

 - Та я, якби, на цю саму нараду і йду, мене запросили! Що за бардак…

Він хотів додати “у вас тут”, та цієї миті хтось зненацька дав йому щигля в потилицю.

 - Хоба, Жортрест! Саєчка за переляк! - весело промовив Техношаман, що непомітно підкрався ззаду. - Ти чого тут топчешся?

 - Та от, - цього разу Жора вирішив проігнорувати дружню підколку, - не пускають.

 - Що?! Чуєш, дурбецало, - останні слова адресувались вартовому, - жвавим кабанчиком метнувся і доповів високородному, що великий чаклун та повелитель духів Сергіяр Алейні, а також його друг та компаньйон, видатний вчений з іншого світу Ге-орі, бажають аудієнції!

 - Сотник Елмаріель наказав лишатися на посту, - невпевнено спробував сперечатися воїн.

 - Ну то йди і поклич сотника Елмаріеля, хай піднімає свою дупу і розрулить ситуацію! Бо я зараз когось на жабу перетворю.

За мить вартовий здимів.

 - Ось так з ними треба, - губи Сергіяра розтягнулись у вдоволеній посмішці.

 - А що, - поцікавився Ге-орі, - і справді в жабу можеш?

 - Ну, - задумався шаман, - от прям щоб в жабу - то навряд чи. Це, по-перше, класична магія, по-друге - надзвичайно складний її розділ на стику трансмутації, анімагії та метаморфізму. А от змусити цього типа квакати, якби він нас ще пару хвилин тут промурижив - це запросто.

* * *

Лорд Клентаріель проводив нараду у своєму робочому кабінеті. Крім нього, тут були присутні його син Лаентір, верховний волхв Лементор, а також Льорвінлейн та Аліена.

 - Високородний, чуєш-но, - Техношаман ще з порога почав викочувати перетензії, - ти якщо нас для чогось кличеш, то зроби хоча б так, щоб твої мордовороти нас сюди пускали.

 - Прошу вибачення, друзі, - розвів руками Високий Лорд, - після битви за столицю я дав більшості старої гвардії відпочити, радше за все, на воротах хтось з новеньких. Розберемося.

 - Добре, проїхали, - Сергіяр махнув рукою. - Ну і що в нас тут за кіпіш?

Ельфи невдоволено скривились - окрім Лаентіра та Льорвінлейна, які намагались приховати усмішки.

 - Сірий, - докірливо похитав головою Ге-орі, - ти не міг би зараз без оцих своїх приколів?

 - Міг би, - погодився Техношаман. - Так що за кіпіш-то?

Клентаріель дістав зі складок плаща кристал, що переливався всіма барвами веселки, і поставив його на стіл.

 - Ось це вранці надіслав мені ментальним зв’язком один з імперських архімагів Першого Кола. Зауважте, сам він не зміг би встановити стійкий зв’язок на такій відстані - тобто повідомлення було настільки важливим, що він не полінувався розбудити своїх колег та зібрати їх у підсилюючу фігуру…

 - А ми що, знов дружимо з імперцями? - здивувався Сергіяр. - Вони нам, якщо мені пам’ять не зраджує, нещодавно піднасрали конкретно.

 - Імператор відхрестився від діяльності Теодорікса й Менажерікса, - відповів Лементор. - За його словами, вони діяли на власний розсуд. Та й в нинішній ситуації нам не з руки з ними сваритися. Тепер - хвилинку тиші, будь ласка. Прошу, Ваша Світлосте.

Високий Лорд змахнув рукою - і над кристалом в повітрі з’явилось зображення.

Дві групи істот вели бій. Перші були вдягнені в дивні сині обладунки з шоломами, що повністю приховували обличчя, та мали зброю, що стріляла сліпучими зеленими променями. На іншому боці явно були люди, частина з них були одягнені в класичну лицарську броню та озброєні мечами - прикрашеними камінням та дорогою інкрустацією, радше за все, зачарованими. Решта були вбрані в мантії з візерунками і активно використовували бойову магію.

Мечі допомагали не дуже, від пострілів невідомої зброї їх носії гинули один за одним. А от маги тримались, і навіть перемагали. За кілька хвилин всі сині воїни були знищені. Потім все затопив яскравий спалах - і зображення зникло.

 - Цікаво, - Техношаман задумливо почухав підборіддя. - Це схоже на броню космодесанту. Але такої конструкції я ніколи не бачив, в Сонячній Імперії і суміжних державах ніхто такими не користується… Звідки ці сині чегевари взагалі взялись?

 - Мабуть,  з космосу прилетіли, - саркастично посміхнувся Ге-орі.

 - Та ти що?! - Сергіяр зобразив на обличчі непідробний подив. - Аж з самісінького космосу? А я-то грішним ділом думав, з Країни Чудес через кролячу нору вилізли. Високородний, тобі щось відомо?

 - Вони висадились вранці в одній з імперських провінцій, з літаючої машини, схожої на вашу, - почав розповідати Клентаріель. - Зруйнували село, перебили місцевий гарнізон. Солдати нічого не могли їм протиставити. Зі столиці порталом перекинули загін імперської гвардії, підсилений повною зіркою бойових магів. Вони, хоч і не без втрат, змогли перебити прибульців… А потім з неба вдарив промінь, що знищив залишки імперського загону. Згодом ще один такий вдарив по столиці - на щастя, архімаги заздалегідь відчули збурення енергій та підняли щит, який насилу, але витримав.

 - Ясненько, - покивав головою Техношаман. - Промінь - це удар з орбіти. І ще, гадаю, в мене є що додати.

Він дістав з кишені плаща пристрій у вигляді півсфери з виїмкою вгорі, в якій був встановлений інформаційний кристал Дослідників.

 - Сьогодні вранці я якраз сидів у катері і слухав ефір… Натрапив на дещо цікавеньке, як на мене.

 - Друже, - Ге-орі докірливо нахилив голову, - ми ж домовлялися катером не користуватись для особистих потреб?

 - А я що? - Сергіяр був сама невинність. - Я зв’язок перевіряв. І, як виявилось, недарма.