Все вирішиться тут і зараз

Архімаг Теодорікс прибув із властивим усім архімагам понтом. Він просто вийшов з порталу в наметі Менажерікса, який саме збирався вечеряти, налякавши офіцера до усрачки, змусивши його згадати всіх чортів та почати судомно відтирати заляпаний їжею мундир.

Звичайно, самотужки архімаг не міг переміститись на таку відстань - без маяка, та ще й зваажючи на перешкоди від магічних аномалій у нейтральних землях. Радше за все, скористався стаціонарним порталом в якомусь із прикордонних міст, витративши місячний заряд накопичувачів. Ну а як інакше? Їхати за тридев’ять земель верхи, або навіть каретою - не панське діло. І вже аж ніяк не архімагівське. Та й карета там не пройде…

 - Ну, і що тут у вас відбувається? Доповідайте, - зверхньо запитав темноволосий чоловік у бордовій мантії, років 40-50 на вигляд, презирливо оглядаючи оглядаючи навколишню обстановку.

 - Вітаю, Ваша Високомогутносте, - відповів офіцер, поспішно встаючи зі стільця, відсуваючи зі столу залишки вечері і розстеляючи на ньому мапу. - Отже… Козацьке військо зосереджене в станиці Прилісній, ось тут. Наші… гм, союзники вже взяли селище в облогу, зранку готується наступ. Ваша задача - забезпечити магічну підтримку та прикрити атакуючих від можливих…

 - Не вам ставити мені задачі, - перебив його маг. - Забагато честі, битися в одній лаві з усяким збродом. Я переміщусь на фланг і там вже буду діяти за обставинами. Може, взагалі знесу цих чубатих дикунів, і обійдусь без підтримки всяких там сіровухих…

 - Пробачте, месьє, - Менажерікс стиснув щелепи так, що аж заграли жовна на вилицях, - при всій повазі, операцією керую я. А вам не варто застосовувати атакуючих заклять, щоб ворог не дізнався про причетність Імперії до цих подій за характерним відбитком аури у мана-полі…

 - Юначе, - звучало дивно, але насправді не вельми старий на вигляд чарівник був на пару сотень років старшим за свого посивілого співрозмовника, - якби ви свого часу вчились, а не били байдики, ви б знали, що аура кожного мага з часом і залежно від його розвитку еволюціонує. І якщо потенційний ворог не має можливості регулярно поновлювати її зразок, він нізащо не дізнається… Втім, кому я пояснюю. Якби ви вчились, то не були б досі простим хорунжим - у вашому-то віці. Ну і, як я вже зазначив, не вам віддавати накази архімагові Першого Кола. Займайтесь своїми безпосередніми обов’язками, а я піду  і спробую знайти в цій клоаці гідне місце для відпочинку, - пафосно змахнувши мантією, Теодорікс покинув намет.

“Бісів чаклун”, - стримуючи злість, подумав хорунжий. Але лише подумав. Бо ще почує… Дідько їх знає, тих поїхавших стариганів, ще на жабу перетворить а то й щось гірше.

* * *

В рубці катера Дослідників було тіснувато. Творці літаючої машини явно не розраховували, що в неї наб’ється аж сім пасажирів.

Подолати більшість шляху Сергіяру та його супутникам вдалося майже без пригод. Забруднену зону проминули, надягнувши захисні костюми. Древню лінію оборони теж вдалося проскочити без інцидентів. Ну не вважати ж за такий одиноку роботизовану турель, що вилізла з-під піску і спробувала розстріляти непроханих гостей з кулемета? Льорвінлейн та Аліена просто вдарили тандемним бойовим закляттям - і розплавили доколапсну бойову машину до демонової матері. Техношаман, що був вже взявся за свій револьвер, з посмішкою заховав його, промовивши: “Ну й добре, хоч набої зекономив”.

І ось, мета була досягнута.

Ге-орі намагався оживити бортовий комп’ютер, решта, розсівшись під стінами (більше місця особливо й не було) спостерігали за ним.

 - Ну що там, Жора? Не томи, - нетерпляче запитав Техношаман.

 - Чекай. Це тобі не посудомийна машина…

 - Чим складніша техніка, - філософськи промовив Сергіяр, - тим більше з нею траблів. Тут ніякий імплант у мізках не допоможе… Тут, звичайно, багато чого залежить від самих мізків та їх наявності.

 - Будеш відволікати своїми іскрометними жартами - буде ще довше… О, все, система піднялась. Двигуни в нормі… керування теж… вітаю, панове, все працює. До речі, медична капсула заряджена.

 - Ну от і файненько, - Техношаман піднявся, в нетерпінні потираючи руки. - Показуй, як на ньому літати.

 - Ти з дуба гепнувся?! Знаєш, скільки я вчився пілотувати техніку Дослідників?

 - Судячи з того, що ти вистрибнув з цієї штуки в капсулі замість того, щоб нормально посадити її - так і не довчився. Друже, не тупи. Мені не треба знати, як проводити передпольотну підготовку і т.д., це ти можеш зробити сам. Просто покажи, як керувати.

 - Ну, - зітхнув Ге-орі, - ось цей джойстик - горизонтальне переміщення, цей - набір висоти… Ось це - форсаж. Ось тут режим посадки. В цілому ніби все.

 - Ну от, а ти казав… О, мало не забув. Є на цій пташці якась зброя?

Ге-орі задумливо почухав підборіддя.

 - Фазери є на всіх малих суднах. На катері ще передбачена пускова для фотонних торпед, але я не знаю, чи заряджений формувач… Чекай! Ти що, хочеш використати техніку Дослідників у сучасній війні?! Тобі не здається, що це якось занадто?

 - Жора, - втомлено промовив Сергіяр, - якщо ти забув, то я тобі нагадаю. Вся ця катавасія почалась з того моменту, як ти і твої колеги прилетіли у цей світ. В іншому разі багато чого йшло би своїм плином, можливо, і війни ніякої б зараз не було, бо у цього… як його… лорда Малріона не було б вікна можливостей. Ферштейн?

 - Та дідько з тобою, - махнув рукою Ге-орі. - Ось панель керування озброєнням. Це - фазери… З торпедами ще треба розбиратися.

 - Обійдемось без торпед. Запускай систему, будемо злітати… Тільки ще заскочимо по дорозі в одне місце. А конкретно туди, де загинув смертю хоробрих наш Бляшанка. Хочу віддати останню шану залізному другові… Що ви на мене витріщились? Запчастини я деякі з нього хочу зняти, та й усе. До речі, мій наукоголовий друже, ти прицільну програму для свого імпланта доробив чи ні?