Порятунок блудного сина

 - Ах ти ж [цензура] твою так, [цензура] тебе в [цензура]! - Техношаман різко крутнув штурвал, одночасно потягнувши на себе кермо висоти, і аероліт, нахилившись, різко пішов вгору і вліво. Вчасно - перетинчастокрилий птерос, що переслідував їх, виплюнув згусток кислоти, що пройшов під самим дном літального апарату, ледь не зачепивши шасі.

 - Звідки ця тварюка тут узялася, я думав, вони вимерли давно... Та ти не дрейф, високородний, прорвемося!

Високий Лорд Клентаріель не дрейфив. Йому було не до того. Ельф усіма можливими способами, включаючи магічні, боровся зі своїм вестибулярним апаратом та сніданком, який, будучи вже замкненим у стінах шлунка, раптом вирішив збунтуватися, оголосив себе вільною їжею і тепер відчайдушно намагався вирватися з неволі.

Машина знову смикнулася вліво, потім вправо, потім вгору. 

 - Ну все, [цензура] літаюча, ти нарвався, - Сергіяр рвонув кермо висоти на себе. Аероліт став дибки і описав у повітрі петлю, заходячи ворогові в хвіст. Мисливець і жертва помінялись місцями.

Птерос очманіло смикав головою, шукаючи здобич, що вислизнула з-під носа. 

 - Тримай, сссуко! - Шаман відпустив кермо і потягнув за маленький важіль збоку від крісла. Машину затрясло – вступили у справу закріплені під крилами кулестріли. Духи вогню до білого розжарювали шматочки свинцю, а духи повітря - розганяли їх і спрямовували в ціль.

Птерос завищав, наслідуючи альюмську базарну ворожку, забив крилами, з яких бризкали фонтанчики отруйно-зеленої крові - і незабаром крик летючого монстра затих десь унизу. 

 - Ну от і все, високородний, - посміхнувся Сергіяр, витираючи піт з чола. – А ти боявся. Зараз знайдемо містечко порівніше, сядемо, відпочинемо, пташку нашу трохи підлатаємо... Та й пожерти не зайве буде.

При згадці про їжу Клентаріель не витримав, і його таки вирвало на підлогу кабіни.

* * *

Біля входу в ущелину виросло справжнє поселення. Різнобарвні ельфійські намети, козачі курені, дим вогнищ, курки, стурбовано кудахтаючі у загоні, коні, що били копитами біля конов’язі...

Стоячи на колінах біля розкритого саквояжу, Техношаман зосереджено відбирав серед його вмісту якісь залізяки за відомою лише йому одному ознакою. Знахар Мирон уважно спостерігав за ним, стоячи осторонь.

Серед населення табору старий характерник був чи не єдиним, хто без побоювання ставився до дивного прибульця та його незрозумілих фокусів. Ельфи робили відчужений вигляд, але в душі побоювалися південного шамана, котрий балувався до того ж забороненими знаннями часів Старої Епохи. А козаки - ті й зовсім обходили десятою дорогою “клятого чаклуна” та його диявольську машинерію, за кожної нагоди творячи знаки від порчі та пристріту.

… Коли дивна літаюча машина з'явилася з боку річки, її спочатку ледь не зустріли стрілами і вогнем з пищалей. На щастя, не встигли - дозорний єгер вчасно вгледів за прозорим склом кабіни блідий, мов Діва Смерть, лик Високого Лорда (ну не те щоб блідий... скоріше трохи позеленілий, але не заглиблюватимемося в деталі). Дивна штука приземлилася, і з неї спочатку вибрався Клентаріель, що ледь стояв на ногах, а потім уже вийшов гість з півдня в дивовижній, повній кишень і заклепок одежі. 

 - Слухай, синку, а шо то в тебе таке? - старий зацікавлено потягнувся до незвичайного головного убору прибульця - металевої сіточки, основою якої служив тонкий сталевий обруч. 

 - Це псі-захист, – машинально відповів Сергіяр. Потім, ніби раптом прокинувшись від сну, відскочив і обернувся до співрозмовника. - Чуєш, діду... Якого [цензура] ти за мною тягаєшся вічно? Я тобі що – цирк ходячий? Відвали, не заважай працювати! 

 - А шо це ти такий сердитий... Ну добре, добре.

Поправивши "сіточку" на голові і напхавши повні кишені свого дивного залізяччя (а кишень у нього вистачало), Техношаман звівся на ноги і рішуче попрямував до входу в ущелину.

Він звернув убік - на тому самому місці, де повертали всі його попередники. Але старий Мирон ладен був дати голову на відсіч - звернув він за своєю волею, а не під тиском невідомої сили, що відвертала всіх інших від загадкової ущелини. І відхилився від напрямку ледь-ледь, ніж слід було б. 

 - Прикидається, бісів син, - похитав головою характерник, прицмокуючи губами. - Щоб мені здохнути на цьому місці, прикидається!

Щиро захоплюючись умілим чужинцем, він не забував уважно спостерігати за ним. Ось Сергіяр ніби ненароком розтиснув долоню - і крихітна залізячка шльопнулася на землю. Ось розтиснув другу руку - ще одна... Ось уміло вдав, що спіткнувся - і між ділом, напівзігнувшись, розстебнув кишеню, а випростуючись, щось кинув уперед. 

"Поклади залишає" - здогадався Мирон, по-своєму інтерпретувавши це явище. - "Ну й чортяка! Де ж його світлість його відкопав-то? Наші не змогли забороти силу бісівську, його світлість не зміг, а цей, ти диви, зміг! ". 

 - Чуєш, старпер, - занурившись у свої думки, знахар не помітив, що чужинець уже повернувся і стоїть поруч з ним. - Якщо вже ти тут шастаєш без діла, скажи своїм, щоб не лазили біля ущелини.

* * * 

 - Що ви хотіли мені повідомити, камраде Ге-орі? 

 - Камраде науковий керівник! Активність скупчення істот видів H і Z на межі нашої буферної зони різко зросла. Зафіксовано застосування ними приймальних пристроїв різних типів - ймовірно, з метою збору інформації. Схоже на пасивне комплексне сканування…

 - Це лише примітивні датчики, камраде молодший науковий співробітник. Вони нічого не зможуть дізнатися про нас таким чином. Увімкніть пригнічуюче поле… І надалі не турбуйте мене через усякі дрібниці.

* * *