Хто проживає на дні океану (закреслено) на сміттєзвалищі?

Сергіяр Алейні, на прізвисько Техношаман, сидів за столом у своєму будинку та щось паяв. «Будинком» гордо звалася помісь шалаша та бункера в центрі древнього сміттєзвалища, збудована з різного мотлоху, знайденого переважно на тому ж сміттєзвалищі (здебільшого це були корпуси старої техніки, яка й слугувала основою для цього «житла»).

На імпровізованому столі з коробок перед ним лежала кремнієва плата – саме над нею Сергіяр працював, використовуючи замість паяльника… власний розпечений палець. Насправді палець, звичайно ж, ніхто не нагрівав – будь-який маг, здатний бачити тонкі сутності, одразу б помітив духа вогню, що зручно влаштувався на пальці у господаря.

Навколо валялося ще кілька подібних плат, з'єднаних численними проводами з однією великою, з безліччю роз'ємів та вибитим по центру написом «MOTHERBOARD». У процесорний роз'єм на платі був встромлений артефакт-пастка, всередині якого гасав спійманий дух. Від великої плати відходив товстий кабель, що з'єднував її зі старим пошарпаним монітором.

Навколо панував мальовничий хаос. Тут ніби зустрілися дві епохи: на ящиках, сидіннях від стародавніх транспортних засобів та металевих столах мирно співіснували пляшки з зіллями всіляких видів, інгредієнти для еліксирів та старі мікросхеми, поруч із відносно новими книгами з магії та зіллєваріння та трохи старішими - з шаманізму лежали стародавні фоліанти, призначення яких, і навіть мова, якою вони були написані, були давно й начисто забуті мешканцями цього світу.

Господар був під стать своєму житлу: спітнілий, неохайний, з тижневою щетиною, у сандалях, бриджах та майці з гербом давно зниклої країни. Майка, до слова, хоч і була старша за свого носія, виглядала лиш трохи зношеною. Свого часу, упакована в герметично закритий контейнер, вона пролежала понад тисячу років у глибинах законсервованого підземного складу – доки одного прекрасного дня його не витягли звідти загребущі лапки її нинішнього власника. 

 - Ага... Ось так... А, [цензура] твою мать, [цензура] тебе в [цензура] та через [цензура]! - від необережного руху пальця-паяльника вгору порснув феєрверк блакитних іскор. - Фух... Ніби все ціле. Мало останню живу відяху не спалив...

Сергіяр вже збирався продовжити роботу, але в цей момент від вхідних дверей долинув дзвінок, і на панелі, що висіла над ним, засвітилася жовта лампочка. Хтось торкнувся сторожового фотоелементу.

Техношаман не чекав гостей, тому, не встаючи з місця, розвернувся та зняв зі стіни ремінь з кобурою, в якій мирно чекав свого часу десятизарядний револьвер, що стріляв реактивними кулями. Револьвер Сергіяр зробив сам, по старих кресленнях, і дуже пишався своїм творінням, що протягом свого механічного життя не дало ані єдиної осічки.

Зустрічати непроханих гостей готувався не лише він. Гудучи сервоприводами, зі стелі звісилась спарена кулеметна турель -  два маленьких духи метушились, повертаючи її та націлюючи стволи на двері.

… Коли Сергіяр десять років тому з’явився в околицях Альюма та оселився на старому звалищі (яке вважалось, як і багато кладовищ техніки, що залишилися після Колапсу, проклятим місцем), він одразу привернув увагу, здебільшого нездорову. У тому числі й увагу місцевої влади. Ще б її не привернути... Дивний прибулець не лише займався богопротивним шаманством (а як відомо, Пророк суворо забороняв своїм дітям тривожити світ духів). Він невтомно лазив по інших сміттєзвалищах, старих схованках та руїнах давно вимерлих міст часів Техноепохи, шукаючи та збираючи речі з минулого, до яких жоден істинно віруючий при здоровому глузді не торкнувся б – зрештою, всі вони були прокляті. І саме вони свого часу знищили дурних предків, що ними володіли.

Звісно, ​​результат такої уваги був більш ніж передбачуваним. Халіф Мустафа, правитель Альюма, вирішив спочатку посадити нечестивця в зіндан, а там вже вирішувати, що з ним робити далі – відрубати йому голову або наставити на правильний шлях, щоб спробувати використати здібності чаклуна собі на користь.

Брати «злого чаклуна» прибув місцевий муфтій власною персоною. Як і личить поважному духовному діячеві, він прибув у паланкіні, несеному невільниками, взявши з собою, задля більшої солідності, десяток яничарів з особистої гвардії халіфа.

Яничари не повернулися. Невільників потім тижні зо два ловили по всіх околицях та лікували від божевілля – тих, кого ще можна було вилікувати. Бідолахи верзли якісь нісенітниці про злих духів, повсталих залізних монстрів та іншу дурню...

Сам муфтій повернувся до міста дуже швидко – без паланкіна, бігом, з обгорілими штанами та добряче підпаленим задом. Цього дня священик усвідомив для себе багато нового, наприклад, що Щит Віри, його улюблене захисне заклинання, далеко не від усього може захистити вірного слугу Пророка. Зокрема, від направленого розряду в сраку точно не захищає.

Після цього випадку Сергіяра не чіпали. Правитель Альюма не хотів втрачати вірних йому людей, до того ж місцева громада дворфів, багатьом з яких були цікаві артефакти часів Старої Епохи, стали на захист мешканця сміттєзвалища. А псувати стосунки з тими, хто постачав сталеву зброю всій його армії, халіф не насмілився.

Однак у спокої Техношамана не лишили. Не намагаючись більше діяти проти нього силою, почали капостити по дрібницях: розкидали навколо звалища магічні пастки (за допомогою духів він незабаром навчився їх обходити), під страхом смерті заборонили міським торговцям продавати йому припаси (на допомогу прийшла та сама дворфська громада), почали наймати розбійників, які не боялися ні злих духів, ні сумнозвісних «залізних чудовиськ», ні самого Ібліса. Знайшовши своє сховище після повернення з чергового рейду розграбованим, Сергіяр вирішив обладнати його системою безпеки...

Трохи старої техніки, трохи магії, пара духів (один, найсильніший - диспетчер системи, решта - посередники) - і відтепер його, як він казав, «лігво» було під надійним захистом навіть за відсутності його власника. А під час його перебування всередині система заздалегідь сповіщала власника про наближення непроханих гостей. Ось як зараз...