Гра в полярників

На ілюзії-голограмі, що оберталась, світилась отримана скануванням з орбіти схема ворожої бази на південному полюсі.

 - Ну і що тут у нас, хлопчики й дівчатка? - зацікавлено протягнув Техношаман, спираючись на тактичний стіл і уважно вдивляючись в  голограму. - А у нас тут, як бачите, повноцінна автономна військова база всередині льодового масиву. Ще й добре замаскована… Не спались вони з тим кораблем - ми б ще пару років її не знайшли. А найголовніше, - він підняв палець догори, - що цієї бази немає на жодній мапі Древніх. Тобто, наші пустельні друзі її побудували з нуля. Точніше… їм підказали, як це зробити.

 - Що робитимемо? - запитав лорд Клентаріель.

 - Та ясно що - штурмувати. Проб’ємо прохід - розплавити лід фазерами не проблема - висадимо групи, і вперед. Якщо там щит - викличемо корабель і малим калібром проб’ємо… Схема відпрацьована. Треба видати бійцям побільше захисних артефактів - привітні господарі будуть вельми раді гостям і постараються зробити нам вогник-вогник… не питайте, звідки цей вираз.

 - Є ще дещо, - повідомив Лементор. - Ми з Льором спробували зависнути над полюсом на катері і запустити магічне сканування. Так от, там просто неймовірні збурення в астралі… Вони щось готують.

 - Ще б вони не готували, - пирхнув Сергіяр. - Там явно зібрались всі верховні шамани і тому подібна [цензура]. Тож не дивно, що вони вирішили підготувати якусь сракобаньку… ну, там, виклик демона, бажано вищого, масовий прорив в астрал, ще якась [цензура] містична… Доведеться спробувати їм завадити. Піду зберу своїх дідуганів - хай попрацюють разом, їм корисно. Мені все одно доведеться йти з однією з груп в авангарді.

 - Знову лізеш в пащу лева, - несхвально похитав головою Високий Лорд.

 - Тут радше буде доречним вираз “срака бегемота”... Та покинь, високородний! Я ж знаю, що роблю. Нас там цілком може чекати якась [цензура], з якою ніхто з вас ще не стикався… Все, я в школу, порадую старперів. А ви - збирайте штурмовий загін і групу підтримки. І, мабуть, нехай Тахейн зі своїми льотчиками-зальотчиками нас прикриє… А то раптом ці добродії захочуть в літачки погратися, а в нас немає чим.

* * *

 - Моя не лізти в демонська літаюча машина! - одразу ж вперся гоблін.

 - Тоді, - проникливо мовив до нього Техношаман, - моя давати твоя багато разів по багато підсрачник, і твоя все одно лізти! Відмова не приймається. Вперед-вперед, маруновий берет!

 - Добре, - погодився сірошкірий, - моя лізти. Але людиняка ще пошкодувати!

 - Ага, десь я це вже чув… А ти що скажеш, мій пустельний друже?

 - Шайтан тобі друг, най послав би він тобі чоловіче прокляття на сотню років, - процідив крізь зуби Ібрагім. - Але я згоден. Мої одноплемінники занадто далеко зайшли, і їх час зупинити.

 - Іншого я від тебе й не чекав. А ти що скажеш, діду?

 - Не переймайся, ворожбите, - відповів Мирон, - поможемо забороти силу бісівську. Але замало нас трьох, аби коло зібрати й супостату на заваді стати… Ще б одного когось.

 - Ну, - знизав плечима Сергіяр, - то візьми свого хвостика з собою. Чогось же ти його мав за весь цей час навчити?

 - Я не “хвостик”! - з викликом відповів Грицько, що весь цей час, як виявилось, стояв за спиною наставника. Колишній джура за останній час неабияк змінився: підріс, підкачався, вклав волосся у подобу оселедця, а над верхньою губою явно окреслився пушок - база й грунт для майбутніх вусів. На поясі юнак мав пістоля та шаблю, а на грудях - оберіг. - Я учень характерника! І готовий стати до бою разом з наставником. Колись, - для останньої фрази йому довелось трохи набратися сміливості, - я стану не гіршим за вас!

 - Слова не хлопчика, - підсумував Техношаман, - а дуже впевненого в собі хлопчика. Добре, панове, що робити - ви знаєте… Висаджуєтесь, збираєтесь в коло, проводите ритуал, ставите перешкоди. Високородні вас прикриють. Вдягайтесь тепліше - ми летимо на полюс!

* * *

Ударний загін вирушав на трьох катерах. Один, побудований за технологіями Дослідників, вів особисто Техношаман, разом з ним там перебувала зведена штурмова група. Два інших були трофейними горгонськими. Один віз шаманів - Мирона, Ібрагіма, безіменного гобліна та юного Грицька, якому вперше випало брати участь у серйозній справі - та десяток єгерів, що мали їх прикривати. На другому перебували ще дві штурмові групи.

Катери Дослідників були замалі, аби вмістити стільки народу, а більшу їх кількість використати для десанту було неможливо: і без того два з них шли позаду, забезпечуючи вогневе прикриття проти наземних цілей, а ще один - висів у високих шарах атмосфери з резервною групою на борту, готовий у разі чого прийти на допомогу.

З повітря ударну групу прикривали дві ланки винищувачів, які вів особисто капітан Тахейн. Колишній гвардієць, що колись при самому лиш погляді на літаючу машину відчував невпевненість та страх висоти, тепер став натуральним адреналіновим наркоманом. Він не гавив жодної можливості здійнятися в небо та прийняти участь у бойовому вильоті. В розмовах з побратимами у вільний час відверто жалкував, що війна з пустельниками скоро скінчиться, а більше власне на планеті всерйоз і нема з ким воювати. У зв’язку з цим він планував перевестись на котрийсь з кораблів і стати пілотом зоряного винищувача.

Льорвінлейн цього разу зі своїм незмінним компаньйоном не полетів. У Аліени строк вже добігав середини, через це вона була максимально токсичною та агресивною і цілком могла повідривати “любому чоловіченькові” все, що відривається, най би він лиш заїкнувся про те, щоб знов кудись вирушити в компанії Сергіяра. Тишком-нишком він попросив Високого Лорда віддати наказ і направити його бодай в резервну групу.

Спочатку все йшло згідно плану. Щит над полярною базою дійсно був - та “Ясен”, що зайняв позицію на орбіті, одним пострілом малого калібру виснажив його. Авіагрупа пішла на зниження… Ну, що могло в цей момент піти не так? Як виявилось - майже все.