Регіт шаманів

Палац правителя Дому Текучої Води був одним з найзахищеніших місць у всьому Північному Лісі, а останнім часом - мабуть, і на всій планеті. Техномагічні оборонні системи, щити, захисні закляття, озброєна до зубів гвардія, що не пропустить повз себе й миші, маги…

Тому звук вибуху в загальному туалеті другого поверху неабияк спантеличив бійців гвардійського патруля, що проходив повз. Та ще більше воїнів, що вже кинулись з’ясовувати, що сталось і чи не потрібна комусь допомога, ошелешив крик, що лунав звідти ж, причому явно голосом Високого Лорда Клентаріеля.

 - Хто це зробив?! Вб’ю паскуду! Де цей [цензура] шаман, [цензура] його в [цензура]!!! Знайти! Негайно! Варта!

У гвардійців, що взагалі рідко чули з вуст сюзерена бодай одне лихе слово, почервоніли навіть кінчики вух.

 - Мілорде, - обережно поцікавився командир патруля - десятник гвардії Елтаріон. - У вас там все гаразд?

 - Ні, не все гаразд, демона йому в печінку! - тут правитель Дому, вочевидь, зрозумів, що істерика в присутності підданих явно не робить йому честі, і заспокоївся. Натомість тепер в його голосі лунала крижана лють. - Слухай уважно, воїне. Знайди когось з моїх слуг і розпорядись, щоб принесли комплект чистої білизни. Потім - знайди Сергіяра. І приведи його до мене.

 - Хммм… Прямо сюди привести, мілорде?

 - Ні, - просичали з-за дверей кабінки. - Не сюди. У мій робочий кабінет.

 - Слухаюсь, мілорде. Але, дозвольте зауважити… Мілорд Сергіяр наразі відсутній. Радше за все, він у своїх шаманській школі, проводить заняття.

 - Ну то відправляйся туди і доправ його. Якщо треба - в кайданах і за шкірку. Візьми з собою кілька своїх бійців, хто порозумніше.

* * *

Повернувшись на планету після вирішення ситуації з послом та наступної пригоди на занедбаній космічній станції, Техношаман на кілька тижнів зник в землях гоблінів. Зв’язку з ним не було, а відшукати його не допомагало навіть сканування території сірошкірих з орбіти. Власне, там через тумани та болотні випари і роздивитись-то як слід нічого не можна було.

Гінці, відправлені лордом Клентаріелем, повертались ні з чим. Гобліни (ті, хто взагалі виявляв бажання спілкуватись з чужинцями) відповідали однаково: “не знати, де ваша двонога дилда, мабуть з шамана бухати, питати в нього, коли треба”. “Шамана”, як правило, знати нічого не знав, і взагалі не розумів, чого від нього хочуть - якщо взагалі міг нормально говорити і не перебував у трансі.

З Тими, Хто Розмовляє з Духами, взагалі, було важко спілкуватись навіть своїм. В більшості своїй це були виживші з розуму старі попердуї, в яких через регулярне вживання грибної настоянки, куріння наркотичних сумішей та “розширення свідомості” з використанням товчених мухоморів та інших цікавих препаратів, куди входили такі цікаві інгредієнти, як висушена печінка скунса, спійманого поблизу магічної аномалії, кишки водяного, жаб’яче лайно… Словом, дах у дідів не те що їхав - він вже перебував на етапі польоту до сусідньої галактики.

Одним словом, Сергіяра так і не знайшли. Врешті він знайшовся сам. З’явившись у столиці вдягненим в явно знайдене на найближчому звалищі лахміття, зі слідами двотижневого запою на обличчі та запахом тютюну з приміссю мухоморної пудри, визнаний геній техномагії завалився в кабінет Високого Лорда, де саме відбувалась чергова нарада. Там, посьорбуючи з фляги щось підозріло схоже на грибну настоянку і намагаючись вгамувати ліве око, що час від часу самовільно смикалось, він розповів присутнім про свою нову ідею, додавши насамкінець, що вони точно це зацінять.

Зацінили всі. Ге-орі просто й невибагливо взявся за голову. Лементор загадково посміхнувся, нічого не сказавши. Льорвінлейн вишкірився на всі тридцять два. Лаентір крадькома показав великий палець і одразу ж сховав, аби від батька не влетіло.

Лорд Клентаріель сумно зітхнув і промовив:

 - Якщо ти хочеш сказати, що в нас з’явиться ціла плеяда таких же схиблених, як ти - я, звісно, цього не схвалюю. Але, як показали останні події - твої навички можуть стати в нагоді в критичній ситуації… А ти в нас, на жаль, один.

 - Е, ні, високородний, - Техношаман розтягнув губи в навіженій посмішці. - Таких, як я, точно не буде. Я єдиний і неповторний.

 - І слава Елуні, - прошепотів Високий Лорд.

 - … а от тих, хто щось вміє, ми можливо й навчимо, - продовжив Сергіяр. - Ну… або ні. Врешті-решт, що ми втрачаємо?

 - Нічого, крім здорового глузду і цілісної психіки, - пробурчав Ге-орі, але по факту заперечити йому було нічого.

Загалом, ідея створити школу шаманів не виглядала аж так вже надзвичайно - хіба що так ніхто раніше не робив: в кожного шамана завжди був персональний учень, який рано чи пізно успадковував вчителеву справу… якщо, звісно, виживав в процесі. Родзинка була в тому, яких саме шаманів планував готувати Сергіяр. А планував він вчити, грубо кажучи, таких як сам - щоб знались і на астральних практиках, і на технологіях, і вміли суміщати перше з другим.

Для навчання планувалось шукати дітей, що мали схильність до астралу та гострий розум (що перше, що друге перевірялось серією нескладних тестів). В майбутньому майже весь перший потік виявився людськими підлітками з Імперії та суміжних країн - підібраними на вулиці волоцюжками на кшталт Жоржа, що згодом став пілотом катера, в крайньому разі дітьми бідняків, що раді були пристроїти любе чадо хоч куди-небудь. Ельфи своїх дітей в подібний заклад віддавати відмовлялись навідріз. Гобліни теж не бажали, щоб їхню молодь вчив “людиняка”, та й не розуміли, навіщо. Хто достойний - того шаман племені візьме в учні, а іншим зась.

Навіть імперці та жителі баронств, особливо ті, що не належали до найбідніших верств населення, не бажали, аби їхні нащадки зв’язувались одночасно з “темним чаклунством”, тобто шаманізмом, і спадком Техноепохи. Ну а дворфи… може й не проти були б, але в синів гір з шаманськими практиками завжди було туго.