Юне дарування

Останні кілька тижнів минули на диво спокійно.

Станція на орбіті поволі обживалась. Окрім технічного персоналу, гарнізону і штабу оборони під керівництвом командора Сонгдейла, там в окремому житловому блоці мешкала частина найманців, що відпочивали після бойового чергування на кораблях. На планету чужинців не допускали - там було забагато речей, які їм бачити було не варто.

Видобувальний комплекс з черговою зміною на борту був успішно розгорнутий в поясі астероїдів та приступив до роботи. В майбутньому це обіцяло стати новим джерелом прибутку для молодої космічної держави.

Освоєння сусідньої планети теж ішло своїм ходом - колоністи успішно розбили тимчасовий табір, розгорнули дослідницьке обладнання та приступили до розвідки навколишніх територій. Поступово будувалось житло - і для нинішніх поселенців, і для наступної хвилі.

Техношаман швидко крокував коридорами палацу. Цього разу, для різноманіття, він був одягнений не в плащ, а в косуху, з кишень якої стирчали шаманські артефакти та амулети, без капелюха та окулярів - даючи можливість всім бажаючим помилуватися тижневою щетиною і так-сяк укладеним волоссям. На поясі в нього висіли револьвер і випромінювач, а на обличчі зберігався вираз крайнього невдоволення. Причиною, радше за все, слугували двоє гвардійців, що невідступно, крок у крок, слідували за шаманом.

З-за рогу, щось неквапливо обговорюючи, показались Лаентір та Лементор.

 - Високородний! - благальним тоном промовив Сергіяр. - Чого ці двоє [цензура] за мною всюди шастають, як приклеєні? Скажи їм щось!

 - Боюсь, не можу, - зітхнув Лаентір, вдаючи, що йому дуже шкода. - Вони виконують батькове розпорядження. Він наказав цілодобово охороняти тебе, як особливо цінного кадра.

 - Особливо цінного?! - обличчя Техношамана почало викривлятись в скаженій гримасі. - Я з собою тепер випромінювач  тягаю постійно, з револьвером мало не в сральник ходжу, врешті-решт… В мене є ще духи і все таке. Я сам при бажанні кого хочеш в баранячий ріг скручу, а кого не скручу - то з тими оці два дурбелика мені точно не допоможуть!

 - Не кип’ятись, друже, - син Високого Лорда заспокійливо виставив руку вперед. - Я поговорю з батьком, щось придумаємо. До речі, добре, що ми тебе зустріли! Сьогодні прибуває леді Енілірьєн…

 - І що мені тепер, обісцятися від щастя? - уїдливо спитав Техношаман.

 - Матінко Елуно! - Лементор закотив очі. - Ти ж ніколи не змінишся, вірно?

 - Є речі тимчасові, високородний, - повчально  промовив Сергіяр, - а є вічні! Ну, гаразд. Прибуває ця ваша леді, і що далі?

 - “Ця наша леді”, як ти кажеш, - посміхнувшись, відповів Лаентір, - як і весь Дім Благодатної Осені в цілому, як тобі відомо, досить прохолодно поставились до наших… останніх ініціатив. Кораблі, космос, технології та все інше. І якщо батька вона, незважаючи ні на що, шанує, як свого царственого собрата, то от ви з Ге-орі… як би це сказати…

 - Вас наполегливо просили не дратувати високу гостю, аби уникнути дипломатичного скандалу, - допоміг Лементор. - Інакше кажучи, бажано не траплятися їй на очі. І якщо Ге-орі днями й ночами сидить в своїй лабораторії, то ось ти…

 - Фразу “піди погуляй” можна було сказати значно коротше, - вишкірився Техношаман, дістаючи з кишені комунікатор і натискаючи на ньому кілька кнопок. З-за відкритого вікна долинув наростаючий гул двигунів.

 - Хто це на території палацу літає без дозволу? - здивувався Лаентір.

Сергіяр раптово скочив на підвіконня і, перш ніж хтось встиг бодай щось вдіяти, вистрибнув у вікно. За секунду знизу піднявся катер, на кабіні якого стояв зверху Техношаман і радісно скалив зуби.

 - Бувайте, невдахи, я в колонію! - кокпіт катера відчинився, він застрибнув усередину, а за секунду корабель на форсажі рвонув угору.

 - Чому він завжди такий… - зітхнув Лаентір.

 - В теорії, - промовив головний волхв, - я міг би ментально узяти його під контроль та промити мізки… Але це буде вже не той Сергіяр, якого ми всі знаємо.

 - Отож бо й воно. Що ж, ходімо… А ви чого? - спадкоємець правителя Дому здивовано поглянув на гвардійців, які стояли ні живі ні мертві.

 - Ваша Високосте… Це катастрофа! Ми прогавили свого підопічного! Лорд Клентаріель нас покарає за невиконання наказу…

 - Не переймайся, воїне. Ви нічого не могли вдіяти. Я замовлю за вас слівце перед батьком…

* * *

Висока Леді Енілірьєн, правителька Дому Благодатної Осені, була одягнена в легку золотисту сукню зі срібною рунічною вишивкою, а її густе волосся пшеничного кольору було перехоплене тонким мідним обручем, стилізованим під вінок з крихітних кленових листочків. Весь її вигляд був втіленням назви очолюваного нею Дому.

 - Лорде Клентаріелю, - неквапливо пройшовши до центру тронної зали, ельфійка злегка схилила голову, вітаючись, як з рівним. - Рада бачити вас у доброму здоров’ї та гуморі, - і не втрималась від крихітної шпильки: - Втішно бачити, що жага до спадщини Техноепохи ще не до кінця затьмарила ваш розум.

 - Міледі, - правитель Дому Текучої Води неспішно піднявся з трону, - радий вітати вас у стінах своєї скромної обителі. Не варто хвилюватися - я з моїми вірними підданими завжди контролюємо ситуацію.

 - Рада це чути, - схвально кивнула леді Енілірьєн. - Втім, я тут не заради того, щоб обговорювати ваші “технічні новинки”. Як ви знаєте, більшість шляхтичів Дому Благодатної Осені (як і особисто я) несхвально поставилися до вашої ідеї занурити світ у нову технологічну еру…

 - Міледі, - лагідно посміхнувся Клентаріель, - ви ж щойно зауважили, що не бажаєте це обговорювати.

 - Мілорде! - докірливо промовила ельфійка. - Спілкування з іншосвітянами на вас погано впливає. Звольте не перебивати, прошу… Тож, власне, до чого я веду. Моя дочка змалку цікавилась епохою Древніх та їхніми технологіями… На жаль, я приділяла дівчинці недостатньо уваги і не встигла прищепити їй правильні погляди. А в світлі… хм… останніх подій вона захопилась усім цим аж надміру. І не приховує цього, що загрожує дещо похитнути моє положення…