Боги, космос та жертва

Три кораблі - “Безстрашний”, “Листяниця” і буквально на днях добудований “Ясен” (команду довелось формувати нашвидкуруч) вишикувались в бойову формацію на орбіті. Зброя заряджена, винищувачі в ангарах готові до зльоту, а абордажні команди - до можливої сутички.

Чужинці вийшли з гіперу на околицях системи і повільно наближались.

 - Ну що тут у вас, високородний? - запитав Техношаман, швидким кроком заходячи на місток “Листяниці”.

Командор Сонгдейл роздратовано скривився. Він відверто недолюблював цього нахабного людиняку, а за глузливо-знущальницьке звернення “високородний” хотілось витягти батьківського меча і зрубати під корінь неголену макітру з вічно єхидним виразом на обличчі. Але, враховуючи положення нахабного людиняки при дворі Високого Лорда (і, що хоч і неприємно було визнавати, але факт - незаперечну користь, яку він приносив Великому Дому та всьому світу), доводилось терпіти.

 - Погляньте самі… м-мілорде, - сказав, наче виплюнув, ельф, жестом наказуючи офіцеру зв’язку вивести покази сканерів.

 - Так… - Сергіяр, схиливши голову набік, уважно вдивився в екран. - Так-так-так. Отже, в нас тут два лінійних крейсери… Три великих військових транспортника і два корвети прикриття. І вишенька на торті - важкий ударний дредноут… Панове, як би мені не хотілось казати “нам срака”, але… нам срака. В три борта ми просто фізично їх не стягнемо.

* * *

Віщунка Мар’яна поспіхом розкладала на столі необхідні складові для ритуалу. Дерев’яна чаша, свічки, дбайливо заховане в маленький ковчежець пасмо дівиці (вже й не згадати, звідки взялось), ідеально загострений жертовний ніж.

 - Швидше… Цей світ ще не готовий до такої біди, - жінка наповнила чашу водою з двох пляшечок - жива та мертва, в пропорції три до одного. - Тільки не зараз! Не сьогодні! - кинула пасмо в чашу, запалила свічки. - Ще занадто рано! - зірвала з голови ремінець-обруч, розпускаючи волосся, узяла до рук ножа.

 - Перуне, володарю грому! До тебе закликаю! Візьми, що даю, дай, що прошу! Прийми мою жертву та відверни напасть від цього світу!

* * *

 - Ми маємо щось робити, - похмуро промовив Сонгдейл. - Навіть якщо надії немає -  треба битися!

 - Будемо битися, - погодився Техношаман. - Відтягуємось до верфі - під прикриттям її гармат довше протримаємось. Постараємось завдати їм якнайбільшої шкоди. Головне - збити або серйозно пошкодити дредноут, бо інакше він наробить на поверхні біди. Якщо зіб’ємо щити - можна буде спробувати взяти на таран. Коротше, тримаємось, поки можемо… А як вже не зможемо, покидаємо кораблі, евакуюємось на поверхню… і переходимо до партизанської війни. Якщо все, що везуть оці три одоробла, висадиться на поверхню, іншого вибору в нас не буде.

 - То це кінець? - з розпачем в голосі промовив один з офіцерів.

 - Це ще не кінець, - похитав головою шаман. - Кінець буде…

Він раптом замовк і насторожився. Разом з ним підібрались і усі, хто мав хоч якісь магічні здібності - відчувши просто неймовірні збурення в енергетичному полі.

А потім невідома сила завдала по ворожій ескадрі нищівного удару.

Спочатку не стало дредноута. Велетенський корабель, який в деяких світах заслужено називали “руйнівником планет”, просто зник у спалаху неймовірного за силою вибуху. Вибухова хвиля пошкодила один з лінійних крейсерів - корабель втратив керування і закрутився довкола своєї осі.

Слідом настала черга вцілілого крейсера - вибух просто розколов його надвоє.

Транспорти і корвети почали гальмувати - мабуть, зараз їхні капітани гарячково намагалися оцінити новий розклад на полі бою.

 - Дурепа… - просичав крізь зуби Техношаман, який, вочевидь, зрозумів, що сталося. - Хто тебе просив це робити?!

Пару секунд він збирався з думками, потім повернувся до командора.

 - Захопіть решту кораблів. Зробіть мікрострибок через гіпер, як ми робили на навчаннях, зайдіть їм в тил. Будуть комизитись - бийте по двигунах. Я вниз! - останні слова Сергіяр викрикував, вже прожогом вибігаючи крізь двері, які відчинились самі - без команди від системи керування.

 - Демон знає що відбувається… - пробурмотів Сонгдейл, але вже за секунду зосередився на більш нагальному питанні. - Усім постам - бойова готовність! Приготуватись до стрибка! Ворог не втече.

* * *

Над катером Дослідників за всю історію його існування ще, мабуть, ніхто так не знущався. Відстань до атмосфери Техношаман подолав на форсажі за лічені хвилини. І, прямуючи до поверхні, майже не збавляв швидкості.

Корпус скреготів від диких перевантажень і палав від перегріву. Двигуни надривались, працюючи на межі можливого. На приборній панелі одне за одним вискакували повідомлення про збій або відмову тої чи іншої системи. Та Сергіяру було плювати на капризи техніки - він мчав, відчайдушно боячись не встигнути.

Місце на стику володінь трьох Великих Домів, де знаходилась хатинка Мар’яни, мало одну особливість - будь-яка техніка поблизу нього припиняла працювати. Тож бідолаха катер, мабуть, зітхнув з полегшенням, коли всі системи нарешті відмовили. Сідати довелося екстрено.

Ще хвилину в Сергіяра зайняло промчати стежкою до хатини і забігти всередину.

Віщунка лежала на підлозі в калюжі власної крові, розкинувши руки навсібіч. Закривавлений ритуальний ніж валявся поруч.

 - [Цензура]! - Техношаман кинувся до непритомної жінки, перевіряючи пульс - серце ще билося.

Цілющий заговір подіяв - але в рази слабше, ніж мав би. Поспіхом прикликаний дух Життя намагався зробити все можливе, але ментальним посилом чесно повідомив господаря, що не зможе довго втримати зв’язок між тілом та душею, яку невпинно тягне за Межу.