Демони і торговці

Станція “Аріадна” знаходилась в нейтральній системі Закіс. Її власником був якийсь імперський аристократ - за чутками, нащадок неймовірно древнього й шляхетного роду, що вів свій початок мало не від самого князя Вишневецького. Підтвердити це ніхто не міг - жоден з персоналу чи відвідувачів станції ніколи господаря наживо не бачив.

Система межувала, з одного боку, з Сонячною Імперією, а з іншого - з Міжзоряною Конфедерацією (об’єднання кількох систем, що були заселені людьми в першу хвилю колонізації). За мовчазною згодою (а також завдяки тому, що заповзятливий шляхтич регулярно давав на лапу губернаторам прилеглих територій) представники обох держав не лізли до Закісу і не втручались у справи власника станції.

Так “Аріадна” стала вільною торговою зоною. Продати й купити тут можна було майже все, причому здебільшого за покупкою навіть не потрібно було кудись летіти - знай собі плати, роби замовлення з терміналу і чекай, коли найближчий транспорт його тобі доставить. Також тут регулярно проводились аукціони, де можна було купити (або вигідно продати) куди більш цікаві речі.

Безпеку аукціоністів та самого товару гарантувала особиста гвардія власника. “Гвардією” гордо іменувався цілий клан найманців-головорізів, які постійно мешкали в окремому житловому крилі станції (деякі навіть перевезли сюди свої родини) і час від часу міняли одне одного на бойовому чергуванні.

Логічно, що з часом станція стала притулком для піратів, контрабандистів та іншої наволочі. Керівництво обох суміжних систем про це чудово знало… Але, як вже зазначалось вище - угода є угода.

Сергіяр та Льорвінлейн йшли станційним коридором, старанно прокладаючи собі шлях у різномасному натовпі. Обійти парочку, що затискалась під стіною просто в коридорі, нікого особливо не соромлячись, переступити через алкаша з недопитою пляшкою, оминути (бажано якнайдалі) компанію бугаїв в бронекостюмах, що перегородили майже весь коридор і голосно про щось розмовляли, часом починаючи гучно іржати.

 - Гадюшник, - ледь чутно промовив ельф.

 - Ти знав, куди ми летимо, високородний, тож не ремствуй. В цьому “гадюшнику” ми можемо швидко знайти те, що прямо зараз нам дуже згодиться, але просто так ніхто не дасть… бо сірники, знаєш, дітям не іграшка, а імперський лінійний крейсер - тим більше.

 - Лінійний крейсер?

 - Про крейсер я жартую, звісно ж, не світить нам таке щастя, - Техношаман звернув в боковий коридор з безліччю дверей, уважно вдивляючись в намальовані над ними номери. - Так, високородний, ось наша каюта. Будь тут і нікуди без потреби не йди… Тобі,в  принципі, і не треба. Всередині є харчовий синтезатор, інструкцію я скину… Якщо, звісно, твій витончений ельфійський організм захоче вживати штучну їжу. Ну а як ні - то терпи. Головне, тримай хвіст пістолетом, а руку на випромінювачі.

 - Навіщо ти мені взагалі дав цю пулялку? - скривився волхв. - Я і без неї кого хочеш розкидаю.

 - Бо ми, здається, домовлялись - магію зайвий раз не світити. До того ж з “пулялкою” до тебе просто так ніхто не полізе, а от якщо побачать, що ти без зброї - можуть і підійти, закурити попросити…

 - Я не курю.

 - А думаєш, їх то хвилює? Коротше, сиди тут, я скоро повернусь.

* * *

 - Ну що там? - спитав ельф, піднімаючись з дивану, коли Сергіяр за кілька годин повернувся до каюти.

 - Все тіп-топ! - відповів шаман, піднімаючи великий палець вгору. - Я зареєстрував пару цікавинок на найближчому аукціоні… ну, те, що можна було швидко знайти корисного на кристалі і за що наш друзяка Ге-орі не повисмикував би мені волосся. Ще мені вдалось продати схему одного  пристрою і деяке піратське барахло певним… скажімо так, серйозним людям. На зворотньому шляху, правда, якісь мутні тіпи намагалися впасти мені на хвіст… Та я непомітно наклав пару заговорів - тепер ці [цензура] надовго змінять своє постійне місце проживання на сральник. Ну, принаймні поки індивідуальна аптечка не підбере контрзасіб.

 - Це ти називаєш “не світити магією”? - глузливо запитав Льорвінлейн.

 - Під “не світити” малось на увазі не розкидатися фаєрболами і не ходити на людях з піднятим елементним щитом. А те, що роблю я - ні очима, ні сканерами якимись не побачити… Коротше, не суть важливо, головне що гроші в нас тепер є, - радісно потираючи руки, Техношаман підсів до терміналу. - Так. Перше, що нам потрібно - це гіперретранслятор. Без зв’язку з домом літати кудись - дурна справа. І він тут є… Дорогувато, зараза. Але грошей вистачить, - він натиснув декілька клавіш, формуючи замовлення. - Що нам ще цікаво, так це нормальний корабель. Катер для далеких польотів не дуже пристосований, а “Листяницю” постійно ганяти - не варіант… Та й високородний не дасть. Це, звісно, на майбутнє, коли продасться все виставлене на аукціоні… Але прицінитися можна вже зараз. Так, що в нас тут є… Туфта, туфта, туфта. Ого! Туфта, ще й стародавня, не думав, що вони ще десь крім музеїв є. О! А ось це вже…

Двері раптом відчинилися (хоча не мали б це робити без особистого ключа власника каюти), і всередину влетіла граната.

 - Бійся! - крикнув Техношаман, та ельф вже й сам зорієнтувався і телекінезом викинув смертоносний снаряд назовні, де той і вибухнув. Почулись крики.

 - От же ж [цензура], щоб вас всіх в [цензура] та через [цензура]! - вилаявся Сергіяр, зводячи курок револьвера. - Високородний, ноги в руки - і до катера. Схоже, нам тут дуже сильно не раді.

 - Магію вже можна світити? - діловито спитав волхв.

 - Можна, але в міру.

* * *

 - Та коли ж ви відчепитесь, [цензура] волохаті! - вигукнув Техношаман, висовуючись з-за корпусу зламаного ремонтного дроїда, за яким вони зайняли укриття, і розряджаючи в бік ворогів барабан револьвера. У відповідь в залізяку вдарили два заряди з важких бластерів.