Земле-Матінко… Щось ти негостинна

Сергіяр Алейні на прізвисько Техношаман сидів у гостьовому блоці дипломатичної станції “Гефест” та експериментував з синтезатором напоїв, використовуючи частково знання з минулого життя, а частково - свої шаманські навички.

Простіше кажучи, бухав, поки його товариші займались важливими державними справами.

Чому так? Та все дуже просто.

Знаючи характер Сергіяра та його здатність у найбільш відповідальний момент щось вчудити, було прийняте колективне рішення - не допускати його до перемовин. І це був чи не єдиний випадок, коли він мусив погодитися з чужою думкою.

За його відсутності допомогти іншим з нюансами сонячноімперської політики мав Ге-орі, як найбільш досвідчений в цьому питанні. Загалом, члени делегації мали впоратись - навіть Кморх, що був значно розумнішим за інших гоблінських шаманів, любителів задля входу в транс (або просто так) хильнути грибної настоянки, через що в них з часом натурально їхав дах. Побоювання викликав лише граф Сірано, який міг в непідходящий момент увімкнути велике цабе та почати називати всіх навколо “низькородними”. Заспокоювало те, що він мав чіткі вказівки від Імператора, за порушення яких йому вдома було б непереливки.

 - П’єш? - хмикнув Ге-орі, що в компанії решти новоспечених дипломатів увійшов до приміщення. - Хто б сумнівався.

 - П’ю, - анітрохи не соромлячись, погодився Техношаман. - Що мені ще тут робити? Найцікавіше ви лишили собі… До речі, що там, високородний?

 - Було важко, - зітхнув Клентаріель. - Але з нами готові розмовляти. Наступного разу привеземо з собою послів, які залишаться тут на постійній основі. Треба лише подумати над кандидатурами.

 - Будемо вдома - розберемось, - запевнив його Сергіяр. - Тільки ось цю надувну [цензура] брати більше не будемо.

 - Ти, жалюгідний плебей! - спалахнув Сірано.

 - Графе, помовчте, - заткнув супутника Високий Лорд. - Інакше в наступній приватній розмові з Його Величністю я повідомлю про вашу негідну поведінку.

 - Але він…

 - З ним я теж поговорю, не хвилюйтесь. Друзі, ввечері в мене розмова по відеозв’язку з представником земного уряду, потім летимо додому. Доти - можете відпочивати.

 - З твого дозволу, високородний, - почав Техношаман, - я б узяв катер та змотався декуди швиденько. І он, Льора з собою візьму. Додому повернемось своїм ходом, можете нас не чекати.

Клентаріель здивовано здійняв брови.

 - Навіть не питаю, куди ти зібрався… Але Льорвінлейн, взагалі-то, моя довірена особа і один з кращих волхвів Дому, а не твій особистий супровід.

 - Дозвольте, мілорде, - взяв слово маг. - Сергіяра не можна відпускати одного. По-перше, він наш цінний актив. По-друге… Він завжди може щось витворити, і тоді комусь доведеться вирішити цю проблему.

 - Дякую, друже! - шаман схилився у саркастичному напівпоклоні. - Я знав, що ти завжди мене підтримаєш. А куди я зібрався - так то не секрет. На Землю нашу матінку злітаю, навідаюсь додому. Там за мною, либонь, скучили…

* * *

В Террапорті - столиці Сонячної Імперії та, власне, Землі - було людно, гучно та яскраво. Тут і там сяяли голографічні рекламні банери, лунала музика, поміж хмарочосів літали флаєри, багатоярусними вулицями гасали глайдери, спідери та інший наземний транспорт, а обабіч них вуличками-балконами сновигали туди й сюди люди (та, подекуди, представники інших космічних рас). Всі різні, по-різному вдягнені та заклопотані кожен своїми справами.

Вище рівня хмарочосів виднівся серед хмар орбітальний ліфт та Скайполіс - закріплений на антигравітаційних платформах комплекс, де знаходились будівлі парламенту та інших керівних органів.

Техношаман та Льорвінлейн пересувались однією з балконів-вуличок на одному з середніх рівнів міста. Кількома рівнями нижче починалась зона смогу та квартали, населені неблагополучними елементами, куди добропорядним громадянам без крайньої потреби рекомендувалось не заходити. Сергіяр був у своєму звичному вбранні, його супутник - у темних окулярах та плащі з капюшоном.

 - Мені тут не подобається, - прокоментував ельф. - Занадто гамірно, забагато світла… Ще й ці дурні окуляри та ідіотський каптур.

 - Без окулярів ти з твоїм ніжним та чутливим ельфійським зором за кілька хвилин осліпнув би. А каптур потрібен, аби твої колоритні вуха не викликали нездорового ажіотажу. Бо зараз набіжать всякі… Любителі східної культури. Почнуть вигукувати “Няааа!” та смикати тебе за твої милі довгі вушенятка.

 - Місцеві жителі настільки безкультурні? - здивувався Льор. - Хоча, дивлячись на тебе…

 - Ти не на мене дивись, високородний, а під ноги, бо в гівно вступиш.

 - Бридота, - ельф спробував обтерти черевик об підлогу. - І оце світ майбутнього та високих технологій? У нас в Лісі за таке карають, взагалі-то.

 - А ти поїдь якось в Альюм чи будь-яке людське баронство, там ще гірше. Тут, принаймні, час від часу прибирають…

 - Що ми взагалі ту робимо?

 - Повіриш, якщо я скажу, що мене замучила ностальгія за батьківщиною?

 - Ні.

 - Ну тоді… По-перше, я дійсно хотів тут побувати, побачити, що змінилось а час моєї відсутності. По-друге - хотів зазирнути до кількох старих друзів… Але вже передумав. Навіть враховуючи зміщення в минуле при моєму потраплянні до вашого світу - з часу мого останнього візиту на Землю минуло більш ніж півсотні років. Вони, мабуть, вже й забули, як я виглядаю… Проте в гості до одного типа ми все ж таки завітаємо, він може бути нам корисним.

 - Боюсь, не завітаємо, друже, - волхв раптом напружився. - Я відчуваю ментальний тиск.

 - Та ну? - непідробно здивувався Техношаман. - Не звизди. Хто тут ще магією може балуватись, окрім нас самих?

 - Я схожий на того, хто буде вигадувати?

 - Зрозумів, - кивнув Сергіяр. - Давай-но, високородний, потихеньку, помаленьку, здаємо назад і повертаємось на космодром. І - вшиваймося звідси.