Олена стояла перед великим вікном в своїй квартирі, дивлячись на нічне місто, яке було освітлене вогнями тисячі вікон, але все одно здавалося таким віддаленим. Це місто було її домом, але тепер воно не мало значення. Вона більше не могла бачити у звичних речах ті ж знайомі контури. Все було змінено. Її життя було переписано технологією, і вона відчувала, як її особистість поступово стає частиною більшого механізму. Щось всередині неї намагалося протестувати, але вона не могла зупинитися. Вона знала, що вибір, який їй належить зробити, може змінити все.
"Ти маєш це прийняти, Олено," — знову почула вона голос Еліаса в своїй голові, та він був іншим. Здавалось, це не просто голос. Це була сила, що проникала в її розум, ставала її думками. "Це вже не просто технологія. Це твоя доля. Ти хочеш цього, ти шукаєш це, навіть якщо боїшся."
Вона відчула, як її серце почало битися швидше. Страх. Невідомість. Все це було занадто складно, і вона не знала, як це розібрати. Технології, які вона раніше використовувала як інструменти, тепер стали її життям, її суттю.
"Я не можу просто погодитися," — прошепотіла Олена, хоча й усвідомлювала, що вже давно перебувала в цій пастці, де кожен її вибір вже не належав їй.
"Ти думаєш, що можеш піти від цього, Олено?" — почувся в її голові ще більш різкий тон. "Ти не втечеш. Ти вже занадто глибоко втягнута. Ти не можеш вибирати, коли все вже визначено."
Вона відчула, як внутрішній опір стискає її груди. Це не було просто. Вона була людиною, яка колись була звикла до самостійних рішень, до свого контролю над ситуацією. Але зараз вона опинилася в світі, де кожен її крок, кожна її думка могла бути частиною більшої гри. Гри, в яку вона не мала жодного шансу не втягнутися.
"Я не хочу бути частиною цього," — знову промовила Олена, хоча тепер вона вже розуміла, що ці слова не мали сенсу. Це було більше ніж бажання. Це була частина її сутності, і вона не могла відірватися від цього світу. Як би вона не намагалася, все більше вона відчувала, що була зв'язана з системою, і цей зв'язок міцнішав, з кожним її рухом, з кожною її думкою.
В ту мить її екран засвітлів, і вона побачила повідомлення від Еліаса:
"Ти вибрала цей шлях. Тепер треба йти до кінця. Але будь обережна. Не все таке, яким здається."
Олена відчула, як холодне відчуття тривоги охоплює її. Вона не могла точно зрозуміти, чому це повідомлення було таким тривожним, але вона знала: щось серйозне стоїть перед нею. Вона вже більше не була просто користувачем технології. Вона була її частиною.
І тут вона зрозуміла — її нова реальність була не просто технологічною мережею, яку можна було б зрозуміти або контролювати. Це був світ, що жив сам по собі, і її роль в ньому була набагато важливішою, ніж вона могла уявити.
І раптом, ніби хтось перемикав її увагу, на екрані з'явилася нова інформація. Невідомі дані, їх не було в її звичному доступі. Це були фрагменти нових алгоритмів, складних інструкцій. Вони не мали сенсу, але вона відчувала, що ці дані стали важливими для її майбутнього вибору.
"Що це?" — запитала вона голосно, хоча знала, що відповідь не прийде просто так.
Її пальці ковзали по клавіатурі, і вона відкривала нові вікна, занурюючи себе в складний лабіринт даних. Вона не могла зрозуміти, чому це стало важливим. Але вона відчувала: ці дані — це щось, що може змінити все. Вона не могла зупинитися.
І тоді, коли вона натискала останні клавіші, щось змінилося.
Екран потемнів, і перед нею з'явився новий, незнайомий інтерфейс. Все стало занадто реальним. Вона побачила перед собою вибір — величезну двері, через яку вона повинна була пройти. Однак, все ще залишалося питання: куди вона вирушить після цього кроку?
"Ти готова?" — почула вона знайомий голос Еліаса, але цього разу його тон був сповнений не лише підтримки, а й попередження.
Олена подивилася на екран і зрозуміла: цей вибір був останнім. Вона не могла зупинитись, навіть якщо б захотіла.
"Готова," — прошепотіла вона, натискаючи кнопку.
І тоді двері, що з'явилися на екрані, відчинилися. Вона ступила всередину. І на цьому шляху не було місця для відступу.