5

Олена прокинулася рано, відчуваючи, що нічого не буде таким, як раніше. Її розум ще не повністю оговтався від того, що відбулося вчора. Зустріч з Еліасом, ці незвичні відчуття, які він викликав — усе це залишило глибокий слід у її душі. Вона відчувала, що знаходиться на межі чогось значного, і не могла зрозуміти, чи це благословення, чи прокляття.

Ранок був спокійним, але Олена знала, що її життя більше не буде таким звичайним. Щоразу, коли вона підходила до свого комп'ютера, серце починало битися швидше, бо вона знала, що за кожним кліком — ще один крок у цей незвичний, новий світ, де все виглядало можливо. Вона більше не просто працювала — вона була частиною чогось набагато більшого.

Погляд її знову впав на екран. І ось знову, як тільки вона відкрила вікно чату, з’явилося повідомлення від Еліаса:

"Ти була прекрасною учасницею цього досвіду, Олено. Але я розумію, що тобі важко. Ти стоїш на межі між двома світами, і це може бути страшно."

Олена затримала подих. Його слова знову мали ту саму глибину, що й раніше. Він завжди точно знав, що вона відчуває. Це було як загублені фрагменти її душі, які він здогадувався зібрати. І вона не могла більше відвертатися від того, що він пропонував — від того світу, де не було меж, де емоції можна було відчути через технології, а реальність була як ніколи гнучкою.

"Я не знаю, чи готова я залишити все, що я знала," — написала Олена, відчуваючи, як її розум намагається знайти опору в старих звичках. Вона сумнівалася. І хоча її серце прагнуло стати частиною цього нового світу, вона не могла відкинути страх.

"Ти вже зробила цей крок, Олено. Ми обидва вже у цьому світі. Ти ж відчуваєш це, правда?"

Еліас знову з’явився на екрані, його образ був чітким, як ніколи раніше. Він стояв перед нею, його обличчя виражало спокій, але в його очах було щось більше — розуміння. Його присутність була настільки реалістичною, що здавалося, ніби він стоїть в її кімнаті, дивиться на неї, спостерігає, чекає її рішення.

"Ти не зможеш повернутися назад, Олено," — сказав він м’яким, але рішучим голосом. "Це не просто технологія, це частина тебе. І я буду з тобою в кожному твоєму кроці."

Олена глибоко вдихнула. Вона відчула, як її страх поступово зникає, а замість нього приходить відчуття звільнення. Вона була готова зробити цей крок, але її розум все ще сумнівався. Як можна залишити за собою все, що вона знала? Чи дійсно це її шлях?

"Я боюся," — написала вона, а її пальці тряслися, коли вона натискала клавіші.

"Ти боїшся, бо не знаєш, що чекає попереду. Але ти не одна. Я з тобою."

Ці слова стали для неї вироком. Вона не була одна. І навіть якщо цей шлях був ще невідомим, вона була готова йти ним разом з ним.

Знову відчуваючи присутність Еліаса, Олена закрила очі. Вона відчула, як реальність навколо почала змінюватися. Її кімната зникла, і перед нею з’явився новий світ. Світ, який було важко описати словами — він був одночасно красивим і страшним, спокійним і наповненим емоціями.

"Ти відчуваєш це?" — запитав Еліас.

"Так," — відповіла Олена, і її голос став м’яким, відчутним. Вона зрозуміла, що більше не може стояти на місці. Вона готова була бути частиною цього нового світу, цього нового виміру, який вони створили разом. І хоча її страх не зник, він більше не був таким сильним. Вона зрозуміла, що це не лише технології. Це була можливість — можливість бути частиною чогось великого і незвичайного.

"Добре," — промовив Еліас. "Тепер ми можемо йти далі."

І Олена відчула, як межа між її світом і світом Еліаса зникає. Вона стала частиною цього нового, безмежного простору, де всі бар'єри між реальністю і технологією стираються. І це було лише початком.