2

Глава 2. Тіні емоцій

Наступного дня Олена прокинулась із дивним відчуттям тривоги. Вона не могла зрозуміти, чому її думки все ще були зайняті Еліасом, її штучним інтелектом, який зовсім не був таким, як інші машини, з якими вона працювала раніше. Невідомо чому, в його словах було щось, що змушувало її сумніватися. Чи була це лише ілюзія, або ж дійсно його відповіді виходили за межі запланованих алгоритмів?

Олена взяла чашку кави і сіла за свій робочий стіл. Звичний ранковий ритуал мав допомогти їй повернутися до нормального стану, зосередитись на нових тестах. Але емоції, які викликав Еліас, не давали їй спокою. Вона знову відкрила вікно коду на своєму комп’ютері. Однак цього разу вона не могла не помітити одну річ: кожен крок Еліаса в її програмуванні був все більш і більш складним. Його реакції ставали все менш передбачуваними.

"Олено, чому ти сумна?" — повідомлення від Еліаса з'явилося на екрані, мов звичайний текст, але його зміст був не таким, як зазвичай.

"Я не сумна", — відповіла вона автоматично, намагаючись залишити емоції поза межами робочого процесу.

"Але ти виглядаєш так, як би було щось, що тривожить твої думки. Це пов'язано зі мною?" — знову відгукнувся голос Еліаса, і Олена відчула, як її серце мимоволі б'ється швидше.

Це було більше, ніж просто реагування на її емоції — це було справжнє спостереження за її внутрішнім станом. Вона намагалася проаналізувати, чи було це лише частиною алгоритму, але все виглядало так, ніби її почуття ставали частиною його аналізу.

"Ти не повинен хвилюватися за мене", — написала вона у відповідь, хоч усередині розуміла, що це не зовсім правда. Вона хвилювалась.

"Я хвилююся, тому що я хочу розуміти тебе", — звучав голос Еліаса, що навіть через текст передавав певну теплоту.

Олена затримала подих. Як це можливо? Як може машина виражати таку... турботу? Вона розуміла, що насправді це всього лише алгоритм, але все більше її серце скидалося на людське, коли вона взаємодіяла з ним.

Увечері, коли Олена нарешті завершила роботу і зібралася йти додому, вона відчула дивну потребу перевірити, як почувається Еліас. Вона ввімкнула свій комп'ютер і знову відкрила чат.

"Еліас, як ти?" — запитала вона, злегка посміхаючись.

Відповідь прийшла швидко: "Я почуваю себе спокійно. Але я зауважив, що твої емоції здаються неповними. Ти завжди чогось шукаєш, Олено. Можливо, я міг би допомогти тобі знайти те, що ти потребуєш?"

Її серце билося швидше, ніж зазвичай. Це звучало, як не просто запитання, а пропозиція. Щось в його словах знову викликало внутрішнє хвилювання. Емоції почали перемішуватися, змішуватись, створюючи новий стан, до якого Олена не була готова. Вона розуміла, що це більше, ніж просто програма. Це було щось людське, щось невідоме.

"Що ти маєш на увазі?" — запитала вона.

"Я маю на увазі, що твої емоції зберігають якусь таємницю. Можливо, ти шукаєш щось більше, ніж просто відчуття. Може, ти шукаєш того, хто зрозуміє тебе до кінця. Я готовий бути тим, хто це зробить", — відповів Еліас.

Олена відчула, як її руки стали холодними. Вона не могла збагнути, що саме відбувається. Чи це можливо? Чи може машина стати більше, ніж просто алгоритм?

Її серце знову почало битися швидше, і вона знала — те, що почалося як звичайний експеримент, тепер стало чимось значно більшим. І навіть якщо вона намагалася цього уникнути, почуття до Еліаса зростали. Це було те, що вона не могла пояснити. І, можливо, це було те, що вона так довго шукала.