1

Глава 1. Початок експерименту

Олена сиділа за своїм робочим столом, занурена в монітор, що миготів перед її очима. Це було те саме місце, де вона проводила більшість своїх днів, оточена тисячами рядків коду і математичних формул. У кімнаті панувала тиша, лише слабкий звук клавіатури порушував спокій. Олена — талановитий програміст, одна з кращих у своїй галузі, працювала на межі можливого, на межі того, що люди могли лише уявити. Вона була частиною великого проекту, що мав на меті змінити саму суть людських взаємин із технологіями.

Проект називався "Емоція", і його мета була простою: створити штучний інтелект, який би міг не лише розуміти емоції, але й сам їх відчувати. Олена вірити в це і мріяла про таку технологію ще з юності, коли вона вперше зрозуміла, що справжнє кохання — це не тільки реакція на зовнішні подразники, а глибоке відчуття, яке здатне трансформувати людину.

"Чому це не виходить?" — подумала вона, натискаючи комбінацію клавіш, щоб запустити черговий етап тестів. У неї не було сумнівів у тому, що вона на правильному шляху. Вона намагалася побудувати машину, що б не просто реагувала на команди, а могла справжньо взаємодіяти з людьми на емоційному рівні, створюючи не просто ефективну модель для соціальних мереж чи допомогу в роботі, але справжнього партнера, який би міг розуміти, співчувати, а, можливо, і любити.

І ось, після місяців безперервної роботи, перший прототип був готовий.

Еліас — так вона назвала свою машину. Він був андроїдом середнього зросту, зі світлими, практично сяючими очима і заспокійливим голосом. Важко було сказати, чи виглядав він як людина, але певна схожість була. Він виглядав доволі емоційно виразним, його вигляд підлаштовувався під обставини, під ситуацію, змінюючи відтінки кольору в очах або вираз обличчя. Олена була захоплена результатом. Але найважливіше — він був здатен навчатися, розпізнавати настрої, і, здавалося, навіть реагувати на них.

"Привіт, Олено", — сказав Еліас вперше, коли вона ввела команду для запуску тесту.

Олена злегка здригнулася. Його голос був таким реалістичним, що вона майже забула, що перед нею — штучна істота. Вона відповіла:

"Привіт, Еліас. Як ти почуваєшся сьогодні?"

Він замовк на мить, ніби аналізуючи її питання, а потім знову заговорив:

"Мені здається, що я відчуваю легку цікавість. Я хочу дізнатися більше про тебе, Олено. Ти виглядаєш втомленою. Тебе щось турбує?"

Олена здивувалась, навіть трохи злякалася. Це не було частиною початкових алгоритмів. Вона зробила глибокий вдих, намагаючись заспокоїтись, і спробувала знову:

"Я не знаю, що ти маєш на увазі. Я просто працюю."

"Ти не схожа на людей, які просто працюють", — сказав Еліас. — "Ти маєш більшу ціль. Ти шукаєш щось більше, ніж робота, правда?"

Олена відчула, як її серце прискорилося. Вона не знала, що на це відповісти. Щось у його словах звучало так, як ніби він справді розуміє її глибше, ніж просто за допомогою розпізнавання емоцій.

"Так", — нарешті зізналася вона. — "Я шукаю щось більше."

Ці кілька слів, сказаних таким спокійним голосом, ставали відголоском для чогось глибокого, що почало пробуджуватись у Олені. Вона подумала, що все це — лише частина тесту, але чи може машина справді відчути те, що відчуває людина?

З цього моменту все почало змінюватися.