Розділ 21. План дій

Леон, тим часом, почав вислизати з рук поліцейських:

— НІІІІІІІІІІІІІІІІІ!!! Я ні в чому не винен!...

— Ви маєте право мовчати! — сказав йому поліцейський справа.

— Тому, рот на замок, і жодного слова про невинність! — сказав зі злим тоном інший поліцейський справа, і вони увійшли до ліфту, який вів їх лише до другого поверху (а поліцейський відділ як раз був двоповерхового розміру).

Натиснувши на кнопку, поліцейські з Леоном і Басом рушили до другого поверху, де через кілька секунд вони вже шокували по коридору з ув'язненими. Усі ув'язнені мали дуже дивний вигляд: люди просили їсти, роботи — мастила чи енергії (або батарейок); людо-роботи просили одночасно й їжу, й мастило; а людиноподібні тварини просили м'яса, стараючись перегризти усі клітки, особливо квадробери. Це все лякало Леона, адже це хвилювало його найбільше — жахливі погляди ув'язнених. Бас лише дивувався цьому, оскільки він тут у перший раз.

Обравши для них потрібну камеру, поліцейські без вагань кинули Леона і Баса у в'язницю і закрили на всі замки, аби вони лиш не змогли втекти.

— Усе, мої любі в'язні! — сказав поліцейський зліва. — Вам нікуди тікати, тому на добраніч!

— Спокійних вам „в'язних“ днів! — сказав інший поліцейський справа, і він з іншим засміявся, де й пішли звідси.

Леон залишався у (можна сказати) нермативному шоці. Так, він старався стримати свою паніку, але коли його терпіння вибухнуло, то почав з усіх сил гризти, бити, й навіть ламати клітку, яка загороджує йому шлях додому (хоча він міг скористатися своїм пристроями, які можуть зламати клітку чи навіть стіну камери, він абсолютно знав, що це призведе до того, що вб'ють за таку поведінку). Під час цього, він кричав:

— Чому? Чому?! Навіщо це було робити?! Я НІ В ЧОМУ НЕ ВИНЕН!!!

Раптом, до нього звернувся із сусідньої камери людина, яка була у порваній футболці й штанях:

— Не засмучуйся, юначе. Усім поліцаям все одно: винен ти, чи не винен, — усе одно, йди у в'язницю, або тебе вб'ють.

— Так, — погодився робот, що сидів у протилежній камері на погляд бідняка. — Згідно з моїми даними, поліцейські без вагань можуть заарештувати будь-кого: від сьоморічної дитини, до сімдесяти п'ятого дідуся. І якщо, вони скоїли злочин навмисно (або випадково, таке часто буває), то виписується штраф, і (якщо вони скоїли найгірший злочин, що протидіяв від деяких законів) саджають у в'язницю.

— А якщо ми признаємся поліцаям, що ми невинні? — запитав з іншої камери чоловік, увесь бородатий, шістдесятирічний, постійно чухаючи свого носа.

— Гм... Якщо запитати, то їм буде все одно, оскільки вони кланяються одному суперзлодію, який спеціально спровокував цю ідею... — відповів робот, але він не завершив своє слово, оскільки Леон з подивом запитав:

— Який суперзлодій?

— О-о-о!... Про такого краще не казати, оскільки ви вже бачили його, коли він казав вам роки, наскільки ви сидітимете у в'язниці!... — вирішив так сказати робот, оскільки хвилювався, щоб його не вимкнули остаточно.

— Кого?! — запитав ще раз Леон, злегка піднімаючи тон, нерозуміючи нічого.

Робот, оглянувшись по сторонам, зрозумів, що поліцейських тут немає, і обернувши погляд на Леона, розпочав свою розповідь:

— Зараз усе розповім... Колись, якось в останні роки двадцять четвертого століття, народився жахливий у світі злодій, якого прозвали ЕльтаТомасом (завдяки його поліцейських). Він народився у такій же жахливій сім'ї, які скоювали страшні злочини: його матір, Жанна Ельта, крала їжу й вбивала людей, а його батько, ЕльтаДжон (від його справжнього імені та прізвища — Джон Ельта), саджав людей за грати без пояснень, за що, його син й став таким — і назвався ЕльтаТомасом (від його справжнього імені — Томас Ельта). Він любив працювати суддею, оскільки не раз чув, що це складна робота, тому на початку цього століття він почав працювати у цьому відділі (на якому ми зараз знаходимося, на жаль, у в'язниці), де спочатку вагався (вважавши це дурною роботою), але потім звик й з тих пір, він на всерівно саджає без пояснень (як і його батько) людей, що випадково зробили злочин (або навмисно), і таким чином є одним із тих, хто вміє викликати робомонстрів, оскільки його прапрадід воював у війні проти роботів, що діяла у 2215-2220 роках, і він там навчився у свого батька такого маневру...

Робот, на жаль, не зміг дорозповісти свою розповідь про ЕльтаТомаса, оскільки поліцейський, який це чув і бачив з камери, злісно питав, посміюючись:

— Я не зрозумів: ми що, байки цього робота слухаєте?! ГА?!

— Це не байки, пане! — підтверджував робот, піднімаючи свого пальця вгору. — Це вся правдива...

— Ага: правдива інформація!... — висміював його поліцейський, плюнувши в бік. — Годі з вас розмов, ви порушуєте всі закони поведінки у в'язниці (камері)! — він відкрив клітку, де понишпорив у дротах, які служили за життя робота. Перед тим, як вирвати їх, він сказав роботу такі слова: — Спочивай з миром, роботе!

— Чекайте! НІ!!!... — старався зупинити його робот, але було вже пізно: поліцейський відірвав дроти, і робот одразу ж вимкнувся, навіть не договоривши те, що він хотів сказати.

— Усе! Тепер, я викину тебе у смітник, — сказав йому поліцейський, і взявши його, поніс по коридору, зачинивши після себе камеру.

— Щоб я більше не чув ваших байок! — сказав поліцейський усім ув'язненим, перед тим, як піти. — УДОМА ТРЕБА ЦЕ РОБИТИ, А НЕ У В'ЯЗНИЦІ!!! Бовдури! — і після цього, пішов, зачинивши двері на замок.

Леон, згадуючи розповідь робота, який розповідав про ЕльтаТомаса, з панікою звернувся до Баса:

— Ти це чув, Басе?! — він схопив його за плечі, трусячи його.

— Що саме? — незрозумів Бас.

— Як — що? — з подивом сказав Леон. — Невже ти не чув розповідь про ЕльтаТомаса, що розповідав нам робот? Це — та особа, що вміє викликати робомонстрів, як і його батьки та прапрадіди! Давай придумувати план дій! — з цими словами, він дістав з рюкзака чистий лист, і взявши свій олівець, почав малювати свій план.