Розділ 20. У поліцейському відділі

Леон залишався у повному шоці. Він не знав, що робити далі, і тому старався з усіх сил вибити двері на вихід. Спочатку він вирішив вибити двері за допомогою лазерного шоку, але раптом зупинився, оскільки зрозумів — якщо він лиш посміє втекти, його вб'ють.

— Це нечесно! — скаржився Леон. — Я ж нічого поганого не зробив! Я ж лише хотів повернутися додому!

— Ех... Такі зараз закони, Леоне, — сказав йому Бас, засмучено похиляючи голову. — Їх не змінити, оскільки були затверджені ще багато років тому.

— Тоді, навіщо це було робити, якщо... Я НІ В ЧОМУ НЕ ВИНЕН?! — запитав Леон, піднімаючи галас. Із-за цього, один з поліцейських, тримаючи в руках лазерний пістолет, сердито сказав:

— А ну, тихо! Ще один галас почую, — я вас усіх вб'ю! — він ледве не торкнувся лазерним пістолетом Леона, спрямовуючи на його голову.

— Ем-м-м... Гаразд, гаразд! Хех!... — схвильовано кивнув головою Леон. — Обіцяю, що не будемо!... Хе-хе!...

Але поліцейський бачив у Леона одну неправду, яку він ховає від нього. Розуміючи, що це брехня, він пальцями від своїх очей до очей Леона провів й сказав:

— Я слідкую за вами! Не шуміти! Ми із-за вас майже не збилися з курсу! — і повернуся назад до іншого поліцейського, який поруч ввів поліцейський фургон.

Тим часом, Бас вирішив продовжити розмову з Леоном:

— Бачиш, Леоне: яка зараз влада? Їй все одно: винен ти, чи не винен... „Сідай у в'язницю“, — кажуть тобі за те, що порушуєш закони, правила, правила ДТП...

— Ні, ну серйозно: навіщо було це робити, якщо Я... ВЗАГАЛІ НІ В ЧОМУ НЕ ВИНЕН?! — вигукнув раптом Леон, і до них знову звернувся поліцейський (інший — той, що веде поліцейський фургон):

— ГОДІ!!! Ми ж казали вам: сидіти тихо!... А ви нас не слухаєте! — він дістав лазерний пістолет і спрямував його до голови Леона, продовжуючи: — Ще раз, я (не дай Бог!) почую знову якісь крики чи пики... Ми вас вб'ємо! Заживо!

Леон від цих слів різко затрусився від страху, і несміливо посміхаючись, сказав:

— Е-е-е... Гаразд, гаразд! Хе-хе-хе!... Ех... Обіцяємо!

— Нарешті, втихомирилися! — зітхнув інший поліцейський, що сидів поруч з іншим. — Я все одно слідкую за вами, якщо що! — провів він пальцями зі своїх очей на Леонові, і знову повернувся до своєї звичної справи: слідкувати за тим, куди вони їдуть.

Леон, сівши поруч, залишався спокійним, але й водночас засмученим. Він не мав у рюкзаку того, що б могло йому б допомогти, тому він, як і Бас, похилив голову й нічого не кажучи, сидів засмученим цілу дорогу.

Незабаром, поліцейський фургон нарешті приїхав до поліцейського відділу, де поліцейський оголосив Леону і Басу, що вони приїхали. Знімаючи замок з дверей „фургонної в'язниці“, поліцейські вивели Леона і Баса до поліцейського відділу, який виглядав дуже дивно. Зараз я вам усе розповім.

Поліцейський відділ мав дуже дивний вигляд: він виглядав як у двітисячні роки двадцятого століття, оскільки він виглядав як старе відділення, де раніше навчалися діти. Перед дверима висіла таблиця з написом: „Поліцейський відділ віддаленого місця Берлінського трикутника №1“. Ніхто не розумів, що означає „Берлінський трикутник“, тому просто продовжу невелику оповідь про поліцейський відділ.

Вікна поліцейського відділу були не зовсім вікнами, а решітками. Так, у кожного „квадрата“ висіла решітка, і це було зроблено спеціально, аби злодіям, які вирішили втекти звідси, нікуди було тікати. Двері були майже старого віку: у вигляді 70-х років двадцятого століття. Поліцейський відділ стояв на невеликій горі, тому туди ніякої дороги не було, оскільки це був надсекретний відділ, про який не знатиме ніхто. Як виглядав поліцейський відділ усередині — ми дізнаємося під час цього розділу.

Леон взагалі був з тих, хто сильно дивувався. Дивлячись на вигляд поліцейського відділу, він нерозумів, навіщо він був збудований так далеко від Берліну, і чому він є віддаленим місцем „Берлінського трикутника“. Ну, думав він про це майже довго, коли раптом, він з Басом опинився перед суддею, який підходив до них. Він виглядав майже як суперзлодій, оскільки його так й звали — ЕльтаТомас.

ЕльтаТомас — найгірший в історії людства суперзлодій, про якого майже чули не раз. Хоча це й було його ім'я, взагалі, його справжнє ім'я — Томас Ельта, який він створив нарахунок імені свого батька — ЕльтаДжона (Джон Ельта, справжнє ім'я). Він мав вигляд мага, який викликає темні сили, що випромінюють зло і смерть. На його обличчі стирчали коричнево-зелені вуса й борідка, а його брови мали такий темно-коричневий колір, що можна було сказати лише одне: він — саме з тих суперзлодіїв, які були його друзями, особливо Викрадач Енергії.

ЕльтаТомас, зі спокійним виразом обличчя, подивився на Леона і Баса, і запитав поліцейських, які слідкували за ними:

— Ну, хлопці? Що на цей раз зробили ці двоє бовдурів?

— Вони порушили закон номер 155 про незаконний політ біля міста, і закон номер 125 про знищення асфальту! — відповів один з поліцейських, сміливо, як солдат, встаючи перед ЕльтаТомасом.

ЕльтаТомас, як тільки почув ці слова, одразу розізлився і накричав на Леона і Баса:

— Ви що: зовсім розум загубили?! Га?! Навіщо ви це зробили?! Заради чого?! Заради того, щоб познущатися над нами?!

— Зачекайте, пане суддя! Це те, що ви не подумали!... — не встиг пояснити Леон, як тільки ЕльтаТомас сказав поліцейським вести їх до його залу (залу судді, він працював суддею), і там же, не слухаючи пояснення Леона і Баса, сказав:

— Згідно з законом про арешт людей різного віку, вас ув'язнено до десяти років за те, що незаконно літали біля Берліну і знищили до нього майже чи не ввесь асфальт! — він стукнув молотком, оголошуючи справу закритою.

Поліцейські підняли Леона і Баса, де повели їх у протилежні двері, які вели до в'язниці. Леон, бажаючи усе пояснити, кричав:

— СТІЙТЕ!!! Я НЕВИНЕН!!! ДАЙТЕ МЕНІ ЩЕ КІЛЬКА СЛІВ ВАМ СКАЗАТИ!!!...

— Досить з вас слів! — сказав у відповідь ЕльтаТомас. — Порушили закон — порушили! Отже, якщо це так, то до в'язниці й хутко!