Розділ 19. Випадковий арешт

— Що за?! — різко відреагував Леон, коли він почув, що джетпак Баса почав барахліти.

Джетпак з кожною секундою припиняв працювати, аж поки не почав потухати. Від цього, Леон запитав з панікою Баса:

— Басе! Що не так з твоїм джетпаком?! Чому він барахлить?!

Бас зісканував свій джетпак, одягнений на Леонові, і той, з підтвердженням відповів:

— За моїми даними, у джетпаку закінчився бензин. Це означає, що зараз джетпак вимкнеться...

Дарма Бас промовив це слово, адже його джетпак й правду вже ледве чи не вимкнувся.

— І що буде потім?! — нерозумів Леон, вигукуючи.

— ...І ми впадемо на землю, де зараз загинемо! — промовив Бас, але з панікою, бо його джетпак як ВИМКНЕТЬСЯ!... Так й полетить Леон різко вниз.

— АААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!! — кричав Леон. — НАМ КІНЕЕЕЕЕЕЕЦЬ!!!!!

— Як ми виживемо? — схвильовано питав Бас.

— А Я ЗВІДКИ ЗНАЮ?! — з криком питав Леон, бо не зміг придумати, як йому з Басом вижити.

Раптом, Леон згадав про те, як він потрапив у аварію, яка трапилася під час його подорожі до Мадриду: коли впав і розбився літак, він дивом залишився живим. Тому, придумавши план, який може допомогти йому вижити, він сказав Басу:

— Я знаю, як нам вижити! Тримайся за ручки, зараз запалюватиму джетпак! — з цими словами, Бас трохи розстягся і тримався за ручки, стараючись втримати.

Леон взяв з рюкзака трубку, і вткнувши у трубу джетпака, з якого виводилося полум'я, почав видихати в нього. Бачачи, що нічого не виходить, він сказав:

— От, чорт! Нічого не виходить! Спробую підпалити джетпак газом! — з цими словами, він дістав з рюкзака газовий пальник й почав підпалювати його трубу.

— Леоне! — гукнув йому Бас. — Ти впевнений, що зможеш знову активувати його? Бо для нього потрібне пальне!

— Аякже, Басе! — запевняв Леон, сподіваючись на швидкий порятунок. — Просто, давай вірити в це! Потерпи, друже!

Раптом, бачачи, що взагалі нічого не виходить, Леон випадково дістав лазерний шок (а він повинен був бути взяти лазер, аби розігріти трубу) і сказав, починаючи його вмикати:

— Раз нічого не виходить з підпалюванням, то будемо, значить, розігрівати труби джетпака, якщо інше взагалі не допомогло!

Але дарма він це зробив: випадково натиснувши на курок, лазерний промінь проткнув дірку у лівій трубі, де Леон подумав, що нічого не вийшло, і з цим вистрільнув знову, тільки у праву трубу.

— Е-е-ем... Леоне! — схвильовано сказав йому Бас. — А ти той взяв свій лазер?

— Так. А що сталося?! — здивовано відповів Леон, одночасно питаючи з панікою.

— Здається, ти взяв лазерний шок, бо проткнув до дірки мій джетпак, — пояснив Бас.

— Що?! — Леон різко глянув на те, що він тримає у руці й зрозумівши, що Бас каже правду, незадоволено вигукнув:

— От, чорт!

Так... Схоже, Леон і Бас зараз впадуть і розіб'ються, а ще гірше: загинуть, бо в кожного з них немає парашуту! Тому, з криками, Леон перевертався у бік, щоб вдало приземлитися й одночасно казав:

— Зараз тоді рушатимемо до землі! Там буде безпечніше!

Що ж... Що ж... Що ж, будемо сподіватися, що вони виживуть.

Біля Берліну, недалеко від нього за кілометр, стояв поліцейський, перевіряючи, чи нічого поганого не коїться. Зрозумівши, що нічого (мабуть), він з зітханням сказав:

— Ух... Ну, нарешті: чисто! Тепер, можна відпочити... — але дарма він на це сподівався, бо встиг побачити, як Леон і Бас з шаленою швидкістю приземляються до землі (а вірніше — в асфальт, бо Леон звернув не туди).

— МОЛИСЯ, БАСЕ!!! — з ще гіршою шаленою панікою кричав йому Леон. — МИ ЗАРАЗ ЗАГИНЕМО!!!

З криками, вони врешті-решт впали у асфальт... Але вижили! Й не розбилися! Так, Леон і Бас хоч впали у асфальт (одночасно пошкодивши його), але завдяки цьому не поранилися, та навіть не зламали собі кістки.

— Ох... Як це було боляче... — стогнав Леон. — Так, Басе?

— Аякже, — підтвердив Бас, встаючи на землю. — Завдяки сучасній медицині, ми виліковуємося добре, а отже й залишаємося непораненими.

— Та отож, — погодився Леон, теж встаючи на землю. — Треба рушати до Берліну, поки не пізно, він вже близько.

І дійсно: оскільки до Берліну залишився лише кілометр, він був дуже видний як й мігрантам, так й Леону з Басом. Але вони дарма сподівалися на швидке повернення додому, бо до них підходив розлючений поліцейський, зі свистком у губах, який бачив це „ток-шоу“.

— Стояти! — кричав він на Леона і Баса. — Руки вгору! Вас заарештовано!

— Заарештовано?! — неповірив своїм вухам Леон, піднімаючи з Басом руки. — За що?!

— За те, що літали незаконно біля міста, і за те, що пошкодили асфальт! — пояснив поліцейський, виписуючи штраф. — Асфальт так добре був прокладений, а ви!

— Зачекайте, ми зараз все вам пояснимо!... — почав виправдовуватися Леон, але той вже приклеїв прямо у ніс виписаний штраф.

— Досить з вас пояснень! — злісно вигукнув поліцейський. — Розкажете все судді! — і витягуючи наручники, скомандував: — РУКИ!!!

Леон з Басом різко заховали руки за спини.

— Я нізащо не дам вам мене заарештувати! — сказав йому Леон, похитуючи головою. — Я невинний!

— Тоді, я вб'ю вас цим лазером! — з погрозою сказав поліцейський, дістаючи з карману лазерний пістолет.

Зрозумівши, що він не жартує, Леон врешті-решт зітхнув, але з панікою усе ж таки сказав:

— Ну добре, якщо ви так наполягаєте! — і витягнув руки зі спини, поліцейський одяг на нього наручники, в результаті чого, зробив так і Басу, коли той вирішив здатися.

— Усе! А тепер, до в'язниці! — крикнув їм поліцейський, і свистнув у інший свисток, який викликав поліцейську допомогу.

Звідкілясь (не з Берліну) приїхав поліцейський фургон, з якого вийшли троє поліцейських: двоє стерегли вхід у „фургонну в'язницю“, а один питав іншого поліцейського:

— Що сталося? Що тепер поганого ці двоє зробили?

— Вони незаконно літати біля міста, і розбили асфальт, який полагодили лише кілька тижнів тому! — відповів поліцейський, стрибаючи від злості.