Розділ 18. На відкритому повітрі

Опинившись вже на землі біля Пустої Печери, Леон ніжно поцілував її й сказав:

— Ах... Яке свіже повітря! М-м-м... Тепер, ми точно готові повертатися до Берліну! Так, Басе? — звернувся він до нього, але одразу ж здивувався, бо побачив, що він чомусь засмучений. — Га? Басе?

У Баса на сенсорному обличчі (екрані) з'явилися сумні очі, і він відвернувся від Леона спиною.

— Що сталося, Басе? — запитав його Леон, бо він не розумів, чому той такий засмучений.

Щоб не образити Леона, Бас нарешті повернувся до Леона і зі сльозами в очах сказав:

— Леоне, я не... Я не зможу з тобою повернутися до Берліну!...

Леон різко на це відреагував:

— Що?! Чому? Чого це ти так вирішив, якщо усе було добре?

— Бо мені, мабуть, доведеться повернутися до свого хазяїна, який викинув мене, — пояснив Бас, ще гірко плачучи. — Якщо він не поверне мене додому, то, отже, доведеться повертатися у коробку — місце, звідки мене запакувала відома компанія по розробці та дослідженні штучного інтелекту OpenAI.

— Ну, ні! — відмовляв Леон від його пропозиції. — Я не погоджуюся з твоїми пропозиціями! Якщо повернешся до хазяїна, отримаєш ще гіршого пенька: переробка у справжнього людиноподібного робота-гуманоїда! Ти не знав про це?

— Авжеж, знав! Тільки, я спочатку думав, що це брехня, але коли я дізнався, що мого друга вже переробили у людиноподібного робота-гуманоїда, я був дуже засмученим, що залився сльозами... — Бас знову показував на сенсорному обличчі (екрані) сльози, що ллються.

— Тоді, припини таке казати і рушаймо! — нагадував йому Леон. — Нам треба повертатися додому! Мої друзі, мабуть, вже прочитали листа і вже чекають на мене з нетерпінням, бо я у листі не вказав, коли я точно повернуся!

Леон взяв за руку Баса, але той з силою відірвався від його рук і, взявши зі свого „живота“ палицю з червоно-крапковим мішечком, сказав:

— Пробач, Леоне... Я не зможу з тобою повернутися до твого улюбленого міста... Я піду геть звідси. В нікуди.

Ті ж самі слова, що тоді замовляв на шлях до пригод Леон! Пропустимо. Бас, зі сумним обличчям (екраном), підійшов до найближчої зупинки і почав чекати на літаючий автобус, навіть не дивлячись на Леона і дивлячись лише на землю.

Леон, бачачи його засмученим, не міг просто не дивитися на нього з таким же обличчям. Йому було шкода, що Бас відмовляється від того, щоб просто взяти участь у співпраці й завжди бути для нього другом. Проте, Бас не звертав уваги на Леона, оскільки не дивився на його засмучене обличчя.

Зрозумівши, що Бас буде так сидіти годинами, адже літаючий автобус ще досі не з'явився, Леон різко підійшов до нього і з благанням сказав:

— Ні, Басе! Не залишай мене самого! Без тебе я не зможу повернутися додому!

— Чого ж це? — запитав Бас, не дивлячись на Леона. — У вас є мій джетпак, активовуйте його і взлітайте у небо.

— Без тебе я нікуди не поїду! — усе одно наполягав Леон, стукаючи ногою по землі. — Кому казав!

Бас у відповідь лише відмахнувся і відвертався:

— Я нікому не потрібен. Мене ніхто не любить, особливо хазяїн, який назвав мене „тупим“. Та до чого ж я доводжу людей, якщо вони й терплять цей штучний інтелект!... — і знову залився гіркими сльозами.

— Не кажи так, Басе! — почав пояснювати Леон. — Ти — найкращий робот у світі! Ти завжди можеш казати правду (інколи з помилками), і навіть сканувати деякі стіни або об'єкти, щоб дати підтвердження, що там нічого поганого не має або там щось є. Ти допомагаєш людям як офіціант, якому треба приносити таці з їжею, або помити стіл після обіду (наприклад). Ти — мій найкращий друг!...

Від цих слів, настрій Баса дещо покращився.

— Так, — підтверджував Леон, пояснюючи далі. — Ти — той, хто буде моїм найкращим та незабутнім помічником і союзником у боротьбі зі злодіями або злими роботами! Твій сентименталізм мене вражає: ти так добре ставишся до людей, що не вмієш сваритися, а допомагаєш у складних ситуаціях, наприклад, запитаннях! Уяви: ти станеш відомою робо-істотою, яка отримає лауреат Нобелівської премії з відкриття, наприклад, нового хімічного елементу, або відкриття нової традиційної їжі! Ти — назавжди залишишся тим, ким ти був створений у OpenAI!

Бас, почувши передостаннє речення Леона, почав думати й генерувати відео на своєму сенсорному обличчі (екрані), де він став відомим не тільки у Берліні, а й у всьому світі, і навіть показав свій винахід, який називав „Будувач будинків“, за що йому присвоїли Нобелівську премію. Після цього, він почав посміхатися і з цією посмішкою, повернувся до Леона. Він був такий радий від його слів, що його обличчя перетворилося на серце, яке стукало від любові до особи й щастя.

— Леоне, — почав Бас, стараючись не засмутитися знов перед Леоном. — Я дуже радий це чути. Дякую, що підтримуєш мене! Твоя підтримка стала для мене такою важливою, що я її обіцяю не забувати.

Зрозумівши, що Бас пробачає йому за поведінку залишитися тут й поїхати в нікуди, Леон з посмішкою сказав:

— Радий, що пробачаєш мені. Отже, ти готовий до нових пригод?

— Авжеж! — сказав Бас, щиро посміхаючись.

Леон, одягнувши джетпак, сказав:

— Тоді, застрибуй на джетпак! Будемо зараз вирушати у відкрите повітря!

Бас з радістю стрибнув на свій джетпак, який передав Леону, а Леон активував його й взлетів у повітря, прямо в напрямку Берліну, що виднівся за кілька кілометрів. Тепер, вони дійсно на відкритому повітрі.

Під час польоту, Леон і Бас спочатку дивилися на краєвиди Артеліальських гір, у яких розташовувалася під ними Пуста Печера, а вже згодом й на село, де тоді проживав Бас.

— Ех... — сумно зітхнув Бас, згадуючи про своє секретне лігво. — Щкода, що не можна перемістити секретне лігво в інше місце. Просто не хочеться осоромитися перед колишнім хазяїном, що я тут маю таємне лігво...

— Не хвилюйся, Басе! — сказав йому Леон, не зводячи очей з Берліну, що виднівся недалеко. — Коли ми вже прилетимо до Берліну, й ти адаптуєшся, то можемо перемістити твоє лігво. І про нього ніхто не знатиме, якщо ховати його добряче.