Розділ 14. План повернення до Берліну

Леон почав намічати на карті червоні крапки, на якому зображено село Едгаріон (так воно називалося) та саме місто Берлін, і сказав Басу, показуючи на них пальцем:

— Дивися, Басе: ми зараз у цьому селі — Едгаріон. Правильно я кажу?

— Аякже! — підтвердив Бас, і одразу дав інформацію про це село: — Едгаріон — невелике село, яке було збудоване після Другої світової війни у 1975 році. У 2098 році воно стало більш відомим по всій Німеччині, оскільки тут є недалеко від нього фабрика у розробці тканин для шиття. Тут його перетворили у більш сучасне село, яке ніколи не забувається для його жителів.

— Добре, достатньо, — зупинив Леон Баса, і продовжив: — І якщо, ми будемо стрибати з місця на місце, з дерева на дерево, з кущів на кущі, то швидко доберемося до Берліну пішки.

— Або полетимо на джетпаці! — доповнив Бас, посміхаючись. — Я маю свій джетпак, який отримав від свого колишнього хазяїна. Я підтвердив, що він може влізти у вас, оскільки ви з хазяїном майже такого самого розміру, щоб одягнути джетпак.

— Чудово! Тоді полетимо на ньому! — зрадів Леон, коли почув це. — Отже, міняємо план: ми встаємо на дорогу, і взлітаємо у небо, де за кілька хвилин долетимо до Берліну. Чи правильно я кажу?

Бас почав аналізувати усі дані, які проговорив Леон, і дав відповідь на запитання:

— Так, ви цілком праві. Сучасні джетпаки тепер можуть долетіти до самого неба, оскільки люди самі хотіли це побачити ще у 2066 році.

— Гаразд, досить ваших інформацій, підтверджені вашою системою, — відмовляв його Леон. — Полетимо на джетпаку до Берліну, та й годі на сьогодні. Потрібно мені додому, щоб перевірити, чи прочитали мої друзі листа, якого я їм залишив. А вам, можливо, шукати новий дім та нового хазяїна. Маю на увазі, у місті.

— Добре, давайте почнемо діяти за нашим планом! — сказав Бас, і натиснув біля картин червону кнопку, від якої на стіні відчинилися дверцята, де лежав джетпак, про який він казав.

Леон був радий побачити джетпак колишнього хазяїна Баса, і одягнувши його, сказав:

— Чудово! Ви сказали правду: він дійсно на мене підійшов. Не те, що мені постійно брешуть боти Poe. Ходімо на позицію.

Тільки він проступив три кроки, як натиснув на якусь натисну пластину, з якого утворилася якась дивна яма... І він з Басом упав туди.

Леон і Бас панікували. Леон, незрозумівши, що сталося, запитав:

— Що це було?!

— Навіть не знаю! — не зміг відповісти Бас. — Адже це ви натиснули на пластину!

— Яка ще пластина?! — злим тоном запитав Леон, бо нічого взагалі не розуміє, що коїться... А згодом вже й про джетпак згадав.

— Джетпак! — згадав про нього Леон. — Як ми могли забути про нього? Хапайтеся, Басе! Зараз приземлемося!

Бас вхопився за шию Леона, а Леон активував джетпак, і він почав повільно спускати їх на невідому глибину. У невідомій глибині засвітилося світло та випустився вогонь з конфеті.

— Подивіться, Леоне! — побачив це першим Бас. — Унизу цієї дивної ями засвітилося світло!

— І справді: засвітилося, — погодився Леон. Він аж від здивування відкрив рота.

Коли Леон приземлився на якомусь камені із зображенням, він почав дивуватися:

— Цікаво, що це за місце таке, і чому ми про нього ніколи не знали? Може, це пастка?

— А може, це місце, у якому ховаються скарби? — дивувався Бас, посміхаючись. — Я був би радий їх побачити.

— Чекай, — зупинив його Леон. — А що як... Це... — Леон почав розуміти, куди він впав, і запитав, дивуючись: — Схованка з картою Пустої Печери?

І справді: це була схованка з картою Пустої Печери, оскільки з моменту, як Леон приземлився, засвітилося нове світло з віконцем, у якому вийшов електронний чоловік та й сказав:

— Вітаю тебе, юначе. Ти втрапив у мою невелику пастку,...

— Пастку?! — шокнувся Леон, бо почав хвилюватися.

— ...але це не означає, що я тебе вб'ю, як кіборг, — продовжував електронний чоловік. — Ти на вірному місці. Перед тобою: справжня карта до Пустої Печери, яка приведе тебе до розкриття однієї таємниці...

Леон був радий почути це слово, оскільки його завдання — це знайти та розкрити усі секрети його улюбленого музичного стилю техно. Він з нетерпінням чекав, коли той електронний чоловік скаже йому врешті-решт, яка на нього таємниця чекає попереду.

— Ти — діджей, і підеш шукати та розкривати усі секрети музичного стилю техно, — сказав електронний чоловік.

У Леона загорілися очі. Він вхопив Баса, і сказав йому прямо в його сенсорне лице (екран):

— Ти чув це, Басе?!

— Що саме? — незрозумів Бас. Він не зовсім запам'ятав те, що сказав електронний чоловік.

— Він сказав, що я повинен знайти та розкрити усі секрети мого улюбленого музичного стилю техно! — нагадав Леон. — Це так класно!

Електронний чоловік тим часом продовжив:

— Тому, даю тобі цю карту, щоб ти знайшов не тільки Пусту Печеру, а й карту до неї, — перед ним з'явилося кафедра з картою до Пустої Печери. Він завершив: — Дякую, що послухався мене уважно, юначе. Будь уважним, так як у печері багато пасток та робомонстрів. Нехай тобі щастить. З повагою, Кріс Лоффер, відомий мандрівник та письменник, 2300-2388 роки життя, 25 травня. — і розсіявся, як начебто його тут й не було. Але це був лише його запис, який він записав ще у молодості 100 років тому. Це здивувало Леона, але зраділо:

— Він зник! Шкода, що це був лише його запис. І чому він помер у віці 88 років? За що?

Бас одразу дав відповідь на запитання:

— Згідно з моїми даними, він загинув із-за того, що заразився антивірусом Прототипника. Тому й загинув, залишивши нам те, що зміг нам залишити.

Леон підійшов до карти, який лежав на кафедрі ближче. До нього підійшов Бас. Поглянувши на карту, він вирішив, що настав час для того, щоб почати нові пригоди прямо зараз.

— Думаю, у нас з'явилися нові пригоди, Басе, — звернувся він до нього. — Отже, недарма ми сюди потрапили, та не дарма тут була натисна пластина. Залазьте на мою спину, Басе. Будемо взлітати та шукати Пусту Печеру!