Розділ 8. Як Леон готувався до подорожі

Коли Леон спав ще, йому наснився один жахливий сон. Слухайте.

Леон ще хропів до ранку, але сон не міг його відпустити. У сні, Леон літав над своїми улюбленими карамельками, які колись давала мама, та свої улюблені шоколадні печива, які їв у лікаря, коли побував у лікарні. От у цей момент, Леон почув голос своїх батьків:

— Леоне... Леоне! Ти нас чуєш?

— Що? — не повірив своїм вухам Леон, коли почув це. Він почав оглядатися по сторонам, але він нікого не побачив, окрім якихось приборів, які створював Фрідріх. Спочатку йому здалося, що це просто йому почулося, але через хвилину, знову з'явилися голоса батьків:

— Леоне, допоможи! Ти нам потрібен!

Леон знову повернувся у сторону: може, йому краще не звертати уваги на ці голоси та не слухати їх? Але він не наважився, і запитав:

— Хто тут? — здивований увесь, питав Леон. — Мамо, тато! Я знаю, що це ви! Я можу допомогти вам, якщо у вас є деякі проблеми!

— Леоне, подивися на нас! — усе одно кричали його батьки.

Леон не зрозумів їхніх намірів, і тому, обернувся у сторону та відкрив від здивування рот, коли побачив на своїх очах своїх реальних батьків. Леону усе здавалося, що він не спить, й тому, коли Леон спав, він став сновидою й почав робити у сні невідомі рухи.

— Мамо, тато? Це ви? — запитав Леон, нічого нерозуміючи.

— Так, Леоне. Це ми! — відповів йому тато Леона. — Ти нам потрібен! Ми потребуємо твоєї допомоги!

— Навіщо? — нічого не зрозумів Леон.

— Треба, — відповіла мама Леона. — У нашому курорті відбулася велика трагедія: увірвався смерч. І якщо, ми звідси не поїдемо, то ми не зможемо тебе ніколи... — не встигла вона договорити, як тільки вона відчула за своєю спиною смерч, який ледве схопив її з татом Леона.

— Леоне, допоможи! — благала мама Леона.

— Леоне! — благав тато Леона.

— Я йду на допомогу! — зі сміливістю сказав Леон, і полетів за батьками, але він вдарився перед ними у якусь стіну (бо він й сам у реальному житті врізався, не підозрюючи, що він лише спить). Леон бив цю стіну, якомога сильніше, але вона перетворилася на решітку (як у в'язниці), і Леон не зміг через неї пройти.

— Тільки не ця решітка! — скаржився Леон, стараючись відірвати усі металеві палки від решітки, але все було марно: коли Леон ламав решітку, не доламуючи її, він побачив, що смерч тягне з усіх сил його батьків.

— О, ні! — захвилювався Леон, й крикнув: — Мої батьки!

— Леоне! — закричали батьки Леона, і їх як занесе до смерча, як знищиться цей сон, так й закричить Леон на усю кімнату:

— АААААААААААААААААААААААААААААААААА!!!!!!!!!!!!!!!!! — після цього, він робив глибокі вдох видохи, та врешті-решт, заспокоївся, де зітхнув: — Ух, пронесло!

Але він рано радів: йому подзвонив телефон, де Леон взяв трубку, і сказав:

— Хто це?

— Леоне, це ми — твої батьки! — відповіла мама Леона.

— Мамо, тато? Та невже це ви? — не вірив усе одно Леон.

— Так, Леоне, це ми! Нам потрібна твоя допомога! — благав тато Леона.

— А що сталося? — запитав Леон, нічого нерозуміючи. Він думав, що це вже знову йому сниться.

— Леоне, у нас велика катастрофа: наш курорт атакує смерч, і ми не знаємо, що робити далі, — пояснив тато Леона.

— Як це — ви не знаєте? — здивувався Леон. — Краще їдьте звідси!

— Але ж, ми домовлялися на півроку у курорті! — кричала мама Леона, бо смерч шумів як свист вітру. — Ми не можемо просто так кинути наш улюблений курорт!

— Скажіть, що згодом повернетеся, і що ви лише по справам поїдете, — порекомендував Леон.

— Ні, вони усе одно дізнаються, що ми їм набрехали, — відмовив тато Леона.

— Тато! Смерть чи життя? Вибирай, у нас мало часу, — гнівним тоном запитав Леон.

— У мене немає іншого вибору, синку, — засмутився тато Леона. — Краще померти, ніж взагалі жити, — і він гірко заплакав.

— Ні! — хвилювався Леон, бо за спиною батьків вже наближався той самий СМЕРЧ!!!

— О, ні! — помітила це мама Леона. — Тільки не цей смерч! Усе, Леоне! Давай! Краще поговоримо іншим разом... — справа в тому, що вона вже договорила, але потім її схопив смерч, разом з татом Леона.

— Леоне!!! — кричали його батьки, й трубка вимкнулася.

Леон був в шоці від почутого батьків. З його рук випав телефон, він сів на своє ліжко, й заплакав гіркими сльозами. У нього вже не було слів, що казати про своїх батьків, які потрапили у небезпеку.

— До чого... Я... Дожився? — заїкаючись, промовляв Леон. — Мої батьки у небезпеці, я сам залишився на однині без нікого, та... Нащо я оце все згадую?!... — він ще гірко заплакав, бо йому було шкода своїх батьків, які потрапили до смерча.

Минуло півтори години. Побачивши на годиннику, що вже чотири години дня, Леон витер зі своїх очей сльози, взяв чемодан з рюкзаком, та зі сміливістю сказав:

— Леоне, ти почнеш свою подорож прямо зараз. Ні, я не маю на увазі, що я йду рятувати своїх батьків. Я йду на пошуки розкриття секретів мого улюбленого музичного стилю техно.

На цей раз, Леон казав правду. Так, він вже не думав про своїх батьків, які були у небезпеці, а почав збирати свої речі та відправлятися у подорож до невідомого найближчого майбутнього...

Перше, що зробив Леон, — це він зібрав речі до свого рюкзака. Він поклав туди воду, поклав туди трохи їжі, шоколадних батончиків, трохи перекусу та спеціальні речі (на всякий випадок, якщо Леон потрапить у якусь небезпеку). Перейшов потім до чемодана. Там він зібрав деякі речі, та поклав найдорожчу у світі річ, яка коштує 500 млрд доларів — Яйце Долі (він так коштує, бо був привезений з США). Яйце Долі дає змогу людині дізнатися, де йому краще наблизитися та до якого місця йому краще дістатися.

Після того, як Леон запакував свої речі до рюкзака та чемодану, Леон написав листівку друзям, у якому зазначив, що його неділю не буде вдома, та сказав:

— Це все, що я міг сказати, Леоне. Тепер, я вирушаю на подорож до невідомого найближчого майбутнього...

І він, зачинивши перед собою вхідні двері, пішов до літаючого автобусу, а там й дібрався до аеропорту, де хотів почати свою подорож.