Розділ 6. Випадкова хвороба

Леон лежав вже у ліжку, коли він відчинив очі, повернувши своє зізнання. Але, він здивувався, коли побачив, що лежить не у своїй кімнаті, а у лікарні. Тому, прийшов до нього один лікар, який вимірював пульс людини. Він виміряв пульс Леона, і дізнавшись, що він у нормі, сказав:

— Нарешті, ви повернулися до нормального життя! А то ми думали, що вас ніколи не вилікуємо!

— А де я? — запитав Леон, нерозуміючи нічого.

— Ви в безпеці, пацієнте, — відповів лікар. — Просто, ви втратили своє зізнання, й тому, ви захворіли. Ви заразилися грипом.

— Заразився грипом? — здивувався Леон, й вже почав тягти: — О, ні! Та цього навіть не може бути! Я ж майже ніколи не хворів цим грипом! Ну, окрім того, що я хворів ним лише один раз. А тепер, це другий?!

— Заспокойтеся, пацієнте, — заспокоював лікар. — Усе буде добре. Ми ж повинні вас постійно оглядати, тому й приходимо, щоб ви були у нормі. Ви ж розумієте, що без електрики тепер людина не виживе? А за допомогою неї, вона може вилікуватися. Чи ви не знали?

— Я знаю про це, але зараз не про це мова, — відповів Леон. — Ви ж розумієте, що я хочу додому? А мої друзі, мабуть, про це не знають! Вони будуть думати, що я про них забув, і вони просто поїдуть з Берліна раз і назавжди. Я ж їм обіцяв не обманювати!

— Добре, добре, — продовжував заспокоювати лікар, відповідаючи. — Спочатку, ви полежите у ліжку, але не хвилюйтеся: ваші друзі про це знають. Вони розповіли, як вони зайшли до вашої кімнати, а там захвилювалися, коли дізналися, що у вас не б'ється серце. Тому, ви і потрапили соди. Не хвилюйтеся, ми завжди раді пацієнтам, які страждають від великих хвороб.

— Добре, як скажете, — спокійно, без криків, сказав Леон.

Лікар пішов до іншої палати, а Леон залишався лежати на візку з іншими хворими людьми. Вони виглядали так жахливо, що деякі виглядали як туалетний горщик, а інші з якимись білими пухирцями. Тому, Леон не звертав уваги на цих людей, а просто лежав та й почав знову думати про те, що очікує на нього в майбутньому.

Леон, доречі, після почутого лікарем, дуже засмутився, що він захворів грипом. Він кашляв, чхав, текли соплі з носа, й не міг навіть зрозуміти, що могло призвести до такого неочікуваного перевороту. Тому, Леон не розмовляв з людьми, які мали дивний вигляд, а просто лежав собі та дрімав, як ведмідь з берлога.

Минуло кілька хвилин. Леон відкрив очі, коли почув якісь кроки до нього. Він не розумів, що це було, він встав й побачив своїх друзів — Альберта, Вільгельма й Фрідріха, які були дуже засмученими своїм найкращим другом.

— Альберт? Вільгельм? Фрідріх? — здивувався Леон й запитав: — Що ви тут робите?

— Ми прийшли тебе навідати, Леоне, — відповів Альберт, ледве не плачучи над своїм найкращим другом.

— Ми думали, що ти помер, коли ми зайшли до тебе додому, тому й злякалися, повезли в лікарню, — пояснив Вільгельм.

— Тому, ми тут з тобою, щоб підтримати нашого улюбленого друга, — сказав Фрідріх, у нього вже потекла слоза від того, що Леон хворіє.

— Ні, те треба плакати, Фрідріху! — помітив Леон. — Зі мною усе буде до... — він вже договорив, коли Фрідріх почав плакати: —...бре.

Фрідріх хвилювався дуже за свою найкращого друга, тому й заплакав. Звісно, якби цього не сталося, я б про це не писав, а оскільки це сталося, то я не припиню вам розповідати це, бо на нас чекають це куча пригод. Тому, слухайте.

Альберт і Вільгельм заспокоювали та заспокоювали з усіх сил Фрідріха, але він не заспокоювався. Він лише казав:

— До чого ми довели нашого Леончика? До чого ми довели нашого Леончика?! До чого?! ДО ЧОГО??!!

Леон також хотів допомогти своєму найкращому другові, але він не міг встати з ліжка, бо хвороба тягнула його з усіх сил. І в цей час, прийшов лікар з якимось препаратами:

— Відійдіть, я знаю, як вилікувати вашого пацієнта! — крикнув він друзям Леона. Вони відійшли, а лікар показав Леону маленьку пляшечку з якоюсь рідиною:

— Дивіться, яку я рідину приготував! Якщо ви її не вип'єте з водою, то одразу станете на свої місця!

— А вона дуже сильно допомагає з хворобами? — запитав Леон. — Якщо так, то у якій воді треба його пити: в гарячій чи холодній?

— Так, воно вже вилікувало аж п'ять тисяч пацієнтів, які заразилися такою хворою, — відповідає лікар. — А якщо його пити, — то краще у теплій воді, бо з холодною буде гірше: ви можете ще хворіти до двух місяців.

Коли вода закип'ятилася, лікар взяв кілька краплин лікувальної рідини та прокапав їх на воду, де вона перетворилася у якийсь напій. Він підніс його до рук Леона, і він сказав:

— Ось, випийте! І через кілька годин, ви одужаєте.

— Гаразд, — погодився Леон, і взявши чашку з напоєм, він її випив. Його друзі почали хвилюватися за нього.

— Ну, як? — запитав Леона лікар. — Смачно?

Леон ще раз випив цей напій, й посміхнувся лікареві:

— Чудовий напій! — зрадів він. — Я ніколи не куштував такі напої, які були зі смаком яблука! Скажіть, а як ви це приготували?

— Секрет, — сказав лікар, прикладаючи палець до своїх губ. — Обіцяю, що ви одужаєте через кілька годин.

І лікар залишив Леона самого, разом з його друзями. Він зачинив після себе двері, а Альберт почав запитувати Леона:

— Ну, як ти, Леоне? З тобою усе добре?

— Так, — відповів Леон.

— У тебе нічого не болить? — схвильовано спитав Вільгельм.

— Ні, — відповів Леон.

— Кисло не було? — запитав Фрідріх, витираючи зі своїх очей текучі (до сих пір!) сльози.

— Авжеж, ні! — з радістю відповів Леон, попиваючи цей змішаний з рідиною напій. — Не кислий, не болючий, і не колюче! Смачне, як яблучний напій!

Друзі Леона зраділи, що Леон скоро одужає (як казав йому лікар). Вони попрощалися з Леоном, а перед тим, як вийти звідси, сказали Леону:

— Якщо що, ми будемо ще повертатися до тебе. Добре?

— Гаразд, — відповів Леон, погоджуючись. — Я з радістю буду чекати на ваш прихід!

Друзі Леона пішли з цієї палати, а Леон радів, що скоро, через кілька годин, він одужає. Тому, він розтянувся по візку та спокійно задрімав, як домашній котик — на нього чекало здорове кількагодинне майбутнє.