Розділ 2. На вечірці

Перед тим, як зайти до бару, Леон знову задумався:

„Чорт візьми! Чому я про це завжди згадую? Я ж хотів купити енергійного напою, щоб набрехати своїм друзям про те, що я вже пив каву вдома. Ну, Леоне, що ж... Не хвилюйся. Це лише початок твоєї шаленої вечірки.“

Глибоко зітхнувши, Леон врешті-решт зайшов до бару, у якому лунала шалена техно-музика! Ого, як гучно! Але ж, це у барі, а не в машині чи вдома. Тому, тут Леон й демонструє свої творчі мелодії, які він творив вже п'ять років тому. Коли Леон зустрів своїх друзів, він привітався:

— Привіт, хлопці. Радий вас бачити, — він кожному дав по п'ять.

— Привіт, Леоне! — привітали його троє друзів: Альберт, Вільгельм й Фрідріх.

— Як себе почуваєш? — запитав Альберт.

— Як справи? — запитав Вільгельм.

— Чи не хочеш нам показати свою круту та стильну музику? — запитав Фрідріх.

— Та ні, я не брав з собою свою біт-машину, — відповів Леон. — Вона залишилася удома. А справи, так собі: складні. Почуваю себе якось недобре.

— Ой, шкода, що недобре, — пожалів його Вільгельм.

— Але ж, ми маємо з собою енергійної кави! — нагадав усім Альберт. — Тому, вип'ємо, і буде настрій на посмішці!

— Ну, гаразд, — погодився Леон, не відмовляючись. — Вип'ємо, й будемо балакати про свої пригоди та життя!

І вони пішли за енергійною кавою. Давайте поглянемо на цю каву ближче.

Енергійна кава — це напій, який дуже сильно заряджає людей, як батарею, на чотири-п'ять годин праці без відпочинку. Він має дуже дивні складники: оскільки це була кава, люди давним-давно зрозуміли, що у каві додано спеціальний інгредієнт: зелена кава, яка була змішана разом з чорною кавою. Ось як це було.

Коли був ще 2124 рік, вчені вирішили провести один експеримент: чи буде енергійною кава чи ні? Тому, вони почали ретельно перемішувати ці інгредієнти, щоб люди могли заряджатися кавою ще сильніше і міцніше. Коли вони почали пробувати цю каву, після її приготування, то вчені відчули, як їхні сили збільшувалися, а спати зовсім не хотілося на ще чотири-п'ять годин. І з тих пір, оскільки ми зараз у 2424 році, кава стала найкращим напоєм у світі, якій вже 300 років! Ось тому, енергійна кава постійно звеселяє кожного жителя майбутнього, і її частіше використовують у барах та вечірках, де багато тусило на танцполі.

Друзі Леона почали теревенити про свої пригоди та життя, коли вони забрали з собою чотири пляшок енергійної кави. Почнемо з Альберта, який більш усього розповідав багато своїх історій.

— Коли я навчався у школі, моя вчителька з шостого класу казала, що якщо ми не вивчемо поняття про дроби, то нам не вдасться рахувати такі приклади, які нам попадуться у підручнику, — розповідав Альберт. — Ну, я і вирішив не вчити ті дроби, бо одразу зрозумів, що в наступному класі не буде більше математики. Вона буде розділена на дві окремі частини, які називаються: Алгебра і Геометрія. Звісно, коли я пішов до сьомого класу, то там вчителька була якась нервозна: вона кричала, злилася на кожного, хто робив помилки, не жаліла, а била їх електричною гілкою, яка вона постійно використовує для того, щоб показувати на деякі приклади і правила прямо на дошку. Який це жах був! Вона казала нам зазубрювати кожне правило і кожний приклад, щоб ми засвоїли матеріал остаточно без ніяких забудок. Але я її не слухався. Я просто читав, навигадував їй всілякі приклади, а сам не міг відповіді на них знайти. Тому, вона мене постійно й питає, чи я точно вчив матеріал уроку чи ні. Я кажу так, а вона вже ставе мені відповідну оцінку: одне лише два! Два з мінусом! Через те, що я їй навигадував їй всілякі дурниці! Ну, я з тих пір не розмовляю вже про Алгебру і Геометрію, які вже знищили моє життя своїми остаточними прикладами, правилами та сумарними математичними формулами.

— У мене також така біда сталася, — почав розповідати Вільгельм. — Коли я був на їдальні, я не любив помідори. Вони були такими несмачними, що мене вже нудило від них! Ви запитаєте: чому нудить саме від них? Тому, що я був овочененавидником. Так, я не любив деякі овочі, зокрема моркву, яка була такою гіркою, а в деяких продуктах в магазинах продають навіть соки та цукерки з морквою! Ти диви, як зацікавило воно усіх! Але, зараз не до цього. Моя вчителька, коли побачила, що я не доїв свій обід, зупинила мене і сказала, щоб я доїв цей помідор. Ну, я відмовився. І блювонув цим помідором прямо в тарілку. Усі з мене сміялися, бо я був тоді зовсім не дружелюбним до друзів. Тому, від вчительки я отримав кулаків, і вона мене посадила в куток, після несподіваного моменту, що сталося з помідором. Доречі, це було ще в другому класі, коли мені було вісім років.

— А у мене сталася одна історія прямо на фізкультурі, — почав розповідати Фрідріх. — Коли моя дівчина бігала, а я після лікарняного сидів біля вікна за стіною, то вона випадково наступила моєму другові на ногу. А він як вдаре по сідницям!.. Так вона й поб'ється з ним... І вчитель фізкультури розвів їх на сторони, і спитав: „Я не зрозумів, чого це ми б'ємося прямо на уроці? Га?!“ Моя дівчина та мій друг теревенили один за одним, перебиваючи одне одного та зводячи нашого вчителя з пантелику. Тому, вчитель фізкультури незрозумів нічого з цієї розмови, сказав їм, щоб вони йшли до директора, а сам сміявся над ними, що вони парочка! Але ж, я з нею парочка!.. А він не знав. Тому, в такі історії краще не вляпатися.

Друзі Леона продовжували теревенити про свої пригоди та життя, а Леон розповів про те, як він почав свою кар'єру у музиці. Звісно, Вільгельму і Фрідріху це не цікавило, а Альберта навіть цікавило, і він ніколи не відмовив б у такій скрутній ситуації: допомогти найкращому другові зі створенням музики. Тому, Леон та його друзі теревенили аж до опівночі, пили енергійну каву, щоб випадково не заснути, танцювали під круту музику жанру електро.

Згодом, Леон розпрощався зі своїми друзями, та поїхав на літаючому автобусі додому. Леон, виснажений від тусовок, промовив:

— Ох, Леоне... Ось ти й напився того енергійного напою, до довів тебе до кінця... А тепер, спати...