7

07.05.2024

У ювелірному магазині Сергій не був давно. Вже й не пам’ятав, коли востаннє заходив. Не потрібно було. 

А сьогодні треба.

Симпатична дівчина-консультант розщебеталася про нові прикраси, про цікаві чоловічі ланцюжки та персні… От дивна! Нащо воно йому?

— Пані, будь ласка, покажіть обручки, будь ласка. Щось, що можна подарувати на заручини.

— На заручини?... Ммм… Хвилинку. Ось. — Вона дістала широку тацю з закріпленими в гніздах перснями різних типів. — І ось. Ви вже знаєте хоча б приблизно, що хотіли б придбати?

— Досить просте, гладке, без каміння… Таке, щоб не заважало. І тонке. Можливо… — Сергій ще раз пройшовся поглядом по прикрасах. — Оце ближче всього. Але не зовсім. Трохи вужче і… Елегантне, чи що? Вибачте, мені складно пояснити.

Якби не чортів протез, сам би зробив. Але зараз така тонка робота була не під силу.

Дівчина покивала, прибрала виставлені таці й дістала ще одну.

— Подивіться, будь ласка. Може, оце?

— Ні… і це теж… О! Воно.

Тонкий ободок білого золота світився гравірованим візерунком. Легким, ледь помітним. Стильне, вишукане… Саме те, що треба для Лізи!

— А розмір?

— Розмір… Конкретно це велике. Треба менше.

— Наскільки? 

— Можна? — Сергій з дозволу консультанта взяв в руку кільце. — Так… Тут внутрішній діаметр 16.2-16.3?

— Ой… Як ви так точно визначили?

— Пані, я інженер. Я бачу… Треба… Мабуть, 14.5 мм. Є таке?

— Зараз, хвилинку… Ммм… Ні, 14.5 мм немає. Є 14.6, 14.7 мм. Подивитесь?

— Давайте. — Сергій покрутив у пальцях найменшу з обручок. Ще раз уявив Лізини руки. — Так, підійде. Карти приймаєте?

*****

День почався цікаво.

Тільки вчора поговорили про квартиру… Подзвонив власник контори, що розташовувалася на першому поверсі будинку. Вони вже розмовляли про можливий викуп квартири, ще взимку, але тоді це було так, взагалі. А сьогодні він прямо запропонував — продати йому квартиру, бо це останній шматок будинка, який не належить компанії. Ремонт хочуть почати на всьому другому поверсі одночасно.

І навіть суму назвав непогану. Ні, до війни за таку нерухомість можна було запросити набагато більше, але ж зараз… Тільки от сплатити все відразу він не міг. Половину на руки готівкою чи на картку під час підписання договору, і все інше частинами протягом року. 

Блін, а на будинок цієї половини не вистачить! І що робити?

Обіцяла подумати й повідомити до кінця тижня.

Треба сідати й рахувати…

*****

Обручка у нагрудній кишені приємно гріла. Але поки що хай полежить там…

Щось сьогодні Ліза заклопотана… І ще купа паперів на столі. Термінове замовлення? Може, краще піти?

— Сергію, куди це ти зібрався?

— Так у тебе ж робота…

— Що? А, ні. Це не робота. Точніше, не зовсім робота. Пам’ятаєш, вчора говорили про можливий продаж квартири?

— Що, невже покупець знайшовся?

— Саме! На першому поверсі будинку компанія, у них там давно офіс, ще до війни облаштували. Десь рік тому викупили квартиру, сусідню з моєю. А тепер хочуть і цю придбати. Щоб вже вся будівля була у їхній власності.

— Так це ж добре? Чи ціна тебе не влаштовує?

— В цілому влаштовує, але тут є заковика… Я вранці якраз з власником говорила, він каже — із задоволенням би виплатив все відразу, але можливості немає. Пропонує половину зараз, і половину поступово.

— Ммм… Зрозуміла ідея, тільки… Я так розумію, тобі не підходить?

— Не знаю. Слухай… Подивись ще ти, будь ласка! Бо у мене від цих цифр уже голова кругом!

— Звісно, давай. Що саме?

— Ні, стій. Спершу вечеря! Бо я щось зовсім… Ти ж після роботи!

— Лізонько…

— Ве-че-ря!

*****

Одне задоволення дивитися, як Вовк їсть! Що значить, людина після роботи… І не вередує, і добавки просить… Добре, що його сьогодні нікуди не висмикнули й не затримали. Може, хоч допоможе розібратися з цією чортовою бухгалтерією…

— Дякую, Лізонько, смачно, як завжди. Давай я посуд помию і подивимось, що там у тебе не сходиться.

— Та ну його, той посуд! Потім. Ось тобі кава й печиво, і дивись. Це сума, яку вони пропонують. Ось ті варіанти будинків, що я знайшла. Це зараз у продажу. Ось договір на продаж, попередній варіант… А оце я намагалася порахувати, скільки треба реально для того, щоб можна було облаштувати житло й переїхати.

— Таааак… Давай по порядку.

Ліза ледь дочекалася, поки Сергій все прочитає. Він ще в інтернеті щось шукав, й олівцем там щось помічав на паперах по ходу справи. І де він той олівець взяв? Відволіклася на приготування ще однієї порції кави — просто щоб над головою не стояти — й не помітила. 

— Ну, Лізонько, дивись. Я, звісно, не знаю всіх нюансів, але виходить так. Якщо цей Волочко дійсно заплатить, як обіцяє, то в цілому сума цілком пристойна. По теперішніх часах — так і взагалі гарно. Але! Якщо ти справді хочеш відразу купити будинок і переїхати… Боюся, не вистачить. Тим більше, якщо робити відразу автономний будинок.

— Чорт… Так що, відмовлятися? А я так зраділа було…

— Ні, навіщо ж? Можна трохи інакше. Якщо купувати будинок з хоча б базовими комунікаціями й облаштовувати все поступово — можна й вписатися. Але! Ти шукала будинки “під ключ”, вже з повністю готовими автономними системами. А якщо брати недобудований… Чи не новий, а такий, що можна пізніше переобладнати… Тоді ціни зовсім інші.

— А жити там як?

— Це інше питання. Ти хочеш відразу переїхати?

— Ну так… Бо цю ж квартиру відразу треба віддати. Ще й речі… Куди я їх подіну? Ну, тобто можна знімати якийсь час… Але грошей шкода.

— Розумію. Тоді давай рахувати трохи інакше…

— Зачекай! А чому ти сказав “якщо Волочко заплатить”? Буде ж договір!

— Лізонько… Ну ти не забувай, що ми в Харкові й зараз війна. Якщо завтра дрон прилетить у його виробництво? Та й взагалі такі угоди завжди ризиковані.