4

01.04.2024

Домофон задзвенів о 17:42. Це вам не Термінатор…

Хлопець був Лізиних приблизно років, симпатичний, південного типу, схожий навіть трохи на італійця. І такий само жвавий і балакучий. Ліза від нього втомилася за перші півгодини. 

Ще й роздивляється по сторонах… І на неї витріщається… На що тут дивитись? Я зайнята! Ні, цьому кави навіть пропонувати не варто… Бо потім ще не виженеш. 

Ось, готово! І йди вже звідси… Chiacchierone.

Фуууу… Нарешті! Кіт, ні, ну ти бачив цього павича? Поверніть мені мого Вовка!

02.04.2024

Дзвінок пролунав досить неочікувано. Ліза? Хм… Сергій відклав інструменти, вибачився й відійшов в сторону. Не треба тут нікому вуха гріти…

— Лізо? Привіт. Щось сталося?

— Привіт. Ні, а чому б мало щось статися?

— Ну, ти ніколи раніше не телефонувала…

— Справді?... Ти там як?

— Все нормально, працюємо.

— Я не сильно відволікаю?

— Ні, все добре.

— Я що хотіла сказати… Зробіть ласку, не присилайте більше цього Олександра!

— А що таке?

— Він мене бісить!

— Лізо? Він щось зробив?..

— Та ні! Він просто трепло! Ну це ж жах якийсь… Хіба можна стільки балаболити?! Я ледь могла працювати! Термінаторе, я тебе дуже прошу — коли щось буде потрібно, приходь вже сам! Бо цього придурка я наступного разу просто приб’ю!

— Лізо… Лізонько, та заспокойся! Якщо він тебе настільки сильно дратує, більше не прийде. Обіцяю. Між нами… Мене він теж деколи бісить. Щоправда, з інших причин.

— Та ти що? І з яких?

— Мене дістало стільці після нього ремонтувати. Бо він на них гойдається.

— О! А я думала, це тільки у мене… Ти коли повертаєшся?

— Вже взяв квиток на тринадцяте, чотирнадцятого буду в Харкові.

— Чудово… Гаразд, тоді більше не заважаю. Закінчуй там!

— Добре, бувай. І, Ліз… Про обережність не забувай?

— Та пам’ятаю, пам’ятаю… Бувай!

Цікааааааво… А Сашко триндів, що всім дівчатам подобається. Не всім. От і добре.

Так… Отже, чотирнадцятого повертається… Приготувати щось? Чи, коли роботи немає, так і не прийде? Подивимось.

10.04.2024

Боже, та що ж така спека! Наче в Римі! Хоча і там у квітні така погода рідко буває. Рік взагалі дурний. Вся зима — суцільні дощі, тепер от ледь не 28 градусів у квітні! Просто цікаво вже, яким літо буде…

Але зелень буяє на диво. Абрикоси квітнуть, яблуні… Того й диви, бузок зацвіте! Головне, щоб потім не підморозило, бо знов фруктів не дочекаєшся.

Треба хоч кудись пройтися, поки так тепло… На ринок сходити, чи що? Ні, вже завтра. А поки провітрити все. І речі випрати. Бо відключать знов світло, й пери руками в тазику…

Джина подзвонила близько полудня. Давно від неї нічого не було… Заняття в університеті в розпалі, ще й час такий, що мала б обідати…

— Лізетто, люба моя! Як ти? Давно не розмовляли. Чудово виглядаєш!

— Джина! Привіт, рада тебе чути. Але ти хіба не на роботі?

— Ні! У нас сьогодні страйк… Ніхто на роботу не вийшов, ну й я вдома… К’яра хоче поговорити зі своєю любою тітонькою Лізою! Серденько моє, йди сюди! Дивись, це Ліза!

— К’яра! Моя маленька принцеса! Як же я за тобою скучила! Ти так виросла, така красуня стала! Мабуть, всі дівчатка в садку заздрять?

— Тьотя Лізо! Ви теж красива. Мама каже, якби ви ще фарбувалися, то взагалі було б диво!

— Джино! Ти що взагалі таке дитині кажеш про мене? Що, як не нафарбована, так вже й не гарна?!

— Лізо… К’яра, люба моя, ну я ж тебе просила! Хіба можна отак здавати матусю? От я татові розповім, як ти таємниці зберігаєш!

— Е! Руки геть від дитини! К’яро, серденько моє, тьотя Ліза жартує! Не звертай уваги. Як ти, як Роберто? Як у твоїх батьків справи?

— У мене все як завжди. Студенти — бовдури! Вже не знаю, як там у вас в Україні, а тут такі телепні приходять… Тільки і є, що гроші на навчання! А мізків додати забули! Якщо один-два тямущих на групу — вже за щастя.

— Ну а що ти хочеш? Коли освіта платна, то йдуть тільки ті, хто можуть платити… Добре, що хоч хтось нормальний є. А Роберто?

— Та я його зараз майже не бачу, пропадає на базі, тільки на вихідні додому відпускають. То навчання, то маневри, то ще хтозна що! От навіщо я заміж виходила за військового, га? Лізо, хоч ти мою помилку не повторюй!

— Джино… Даремно ти так. У вас війни немає, тільки що незручно, зате безпечно.

— Вибач, забула зовсім… У тебе там погано?

— Ну, як… Приємного мало. Он, світла знов немає… Дістали вже з цими обстрілами!

— Ой, ледь не забула! Тато казав, Ренцо нарешті з Мартиною розлучився. Там такий скандал був!

— От що мене не цікавить! Розійшлися — та й розійшлися. Сподіваюсь, вона його без штанів залишила.

— Кажуть, що так… Він у мого батька про тебе питав. Лізетто… Ти ж не збираєшся до Мілану повертатися? Коли що, краще вже сюди приїжджай. І робота знайдеться, і чоловіка тобі пошукаємо… Он у Роберто скільки приятелів!

— Ти ж тільки що казала — не виходь за військового!

— Ну, то я так… К’яро! Серце моє, що сталося, чого ти плачеш? Лізетто, вибач, я маю зайнятися маленькою…

— Давай-давай. К’яро, люба, не плач, ми з тобою ще поговоримо потім, добре? 

Джина як завжди. “Чудово виглядаєш”! Ну, підкрасила пару днів тому брови та вії в перукарні, що з того?.. Бо інакше їх за окулярами взагалі не видно. І волосся трохи привела до ладу, бо за зиму кінці посіклися…

Якби не погодилася хоч на щось, Аліна з живої б не злізла! Краще вже фарбування та стрижка, ніж кігті “мрія гламурного вампира”!

14.04.2024

Цікаво, о котрій потяг у Вовка? Треба було спитати, от же дурепа! Але ж, мабуть, він все одно не прийде… І відпочити треба, і роботи поки що більше немає… Навіщо, питається, звечора тісто на піцу поставила?

Ну й хай, сама з’їм! А що залишиться, заморожу!